Письменник, а нині військовослужбовець тероборони Василь від перших днів повномасштабного вторгнення Росії став на захист України. А херсонець Єгор, захищаючи Україну на Донеччині, потрапив під обстріл та отримав тяжкі поранення. Далі – дві історії наших захисників-земляків розповідає «Суспільне».
«Я був одним із перших, хто бачив усіх закатованих і замордованих у Бучі»
«24 лютого я зустрів в Олешках. О 5 ранку мені подзвонив товариш із Чаплинського району, з адміністративного кордону Херсонської області, і сказав, що по ньому прилітають "Гради" й снаряди», - розповідає Василь (у матеріалі прізвище військового не називається із питань безпеки).
Василь забрав дружину, двох доньок і поїхав у бік Каховки. А потім пішов до військкомату.
«Ще 16 лютого я був записаний у команду. І почав збирати людей. 24 лютого зустрівся з командиром взводу у військкоматі. А потім все пішло зовсім не по плану. Наш підрозділ потрапив в оточення, не маючи зброї. Нас просто перекрили, висадили десант на мосту, обстріляли, коли ми намагалися вийти», - розповів чоловік.
Підрозділ, у якому був Василь, розпустили. Питання того, як вибиратися та виживати, стало особистим рішенням кожного. Він згадує, що розумів - ніхто витягувати не збирається, і всі шляхи обрізані.
«Треба було приймати швидке рішення. Я разом із трьома бійцями на човні переплив у Херсон. Там я пішов до одного військкомату - він був закритий, документи спалені; пішов до іншого - там було те саме. Всі документи палили, і ніхто не збирався чинити спротив», - каже військовий.
Чоловіки відправилися у райвідділ. Він виявився зачиненим. Далі - до частини нацгвардійців.
«У нацгвардійців з озброєння майже нічого не було. Після цього я прийняв рішення вибратися з Херсона, тому що я бачив, що місто збираються здавати», - розповідає чоловік.
Разом із побратимами Василь знайшов автомобіль і зміг доїхати до Миколаєва, звідти - до Києва. На момент повномасштабного вторгнення у нього уже був бойовий досвід. Він служив у 2014-2015 роках, проте документів із собою ні в кого не було.
«Коли я спілкувався з офіцером, він сказав, що може мене оформити, але за цей час можна й 15 людей. Я сказав, що нехай оформлюють інших», - пригадує військовий.
Чоловік потрапив у 206-й батальйон тероборони, де його знали й взяли без документів.
«Після цього були бої в Києві. Ми заходили в Ірпінь, Бучу. Я був одним із перших, хто бачив усіх закатованих і замордованих у Бучі. А потім нас закинули на Херсонський напрямок, де з 11 квітня і до сьогодні ми тут воюємо», - розповідає військовий.
«Кожен день на передовій, як день народження. Я намагаюся записувати кожен з них, бо інколи нагадує фільм "День бабака". Хлопцям кажу, і всім кажу, що це робота. Ви на роботі, робите свою справу, і відноситесь до цього, як до роботи: тобто якісно, монотонно, кожного дня», - каже Василь.
Одна з проблем українських громадян сьогодні, на думку письменника, це непристосованість до війни за 8 років і незнання, що робити в екстремальних ситуаціях.
«Ми приїхали на завод "Океан", який обстріляли зі "Смерчів". Надавали допомогу пораненим і намагалися врятувати людину, яка на той момент загинула. Це були прості роботяги, які працювали, розбирали якісь конструкції. І в цей момент потрапили під обстріл. А ми знаходилися буквально в 10 хвилинах. Тільки повернулися з позицій, і медик наш каже: "Треба туди! Ти бачиш, туди прильоти"», - розказує чоловік.
«Близьких вдалося врятувати та вивезти за кордон. Це було важко, тому що у військових РФ були всі списки учасників бойових дій, усіх активістів, і перше, що вони зробили, це почали ходити по будинках за нашими адресами. Мої близькі цілий місяць переховувалися по підвалах, у різних людей, чотири рази змінювали місце проживання, жили в сирій землі для того, щоб вижити», - говорить військовий.
У 2019 році Василь видав книгу про звичайних людей, які прийшли до військкомату й стали на захист України.
«Ця кампанія не зовсім як АТО. Абсолютно вони відрізняються і по масштабах, і по руйнуваннях, по втратах і по тактиці. Треба розуміти, досвід, який був там, не зовсім знадобиться тут», - каже чоловік.
Рукопис другої книги залишився вдома, на Херсонщині. Після закінчення війни планує написати третю - про події сьогодення, але найбільше бажання - дійти до Херсона.
«Я потрапив під мінометний обстріл. Міна попала прямо під ноги»
Херсонець Єгор Протопопов навесні разом із родиною виїхав із тимчасово окупованого міста. Довелося залишити будинок, де все зробив власними руками. Чоловік одразу записався до лав ЗСУ. Захищаючи Україну на Донеччині, потрапив під обстріл та отримав тяжкі поранення.
Єгор Протопопов із сім’єю. Фото: Олена Протопопова/Facebook
За його словами, коли виїжджав з Херсона, уже знав, що піде до ЗСУ й буде воювати. До війни в Єгора була мирна професія, чоловік не проходив службу в армії.
Він розповів, що коли вперше потрапив у зону бойових дій, це було страшно.
«Це був адреналін, якийсь страх. Але коли ти знаєш, що треба робити, ти це робиш і це рятує тобі життя. Тобто я воював пліч-о-пліч з хлопцями, в яких я був упевнений, і ми просто робили свою роботу», - каже чоловік.
Під час виконання бойових завдань на Донеччині чоловік отримав поранення обох ніг.
«Я потрапив під мінометний обстріл. Міна потрапила мені прямо під ноги. Я знав, що у мене є буквально 40 секунд, щоб усунути кровотечу. Накладав турнікет спочатку на одну ногу, потім на іншу, але затягнути в мене вже не було сил, і вчасно підійшли хлопці, надали допомогу, дотягнули турнікети й врятували мені життя», - пригадує Єгор.
Херсонця витягнув побратим однією рукою, в якого в той день відірвало пальці на другій. Єгор вдячний товаришу та сподівається, що він уцілів.
«Я бачив, як хлопці працюють, як вони дуже хочуть перемогти, як вони роблять все для перемоги», - говорить херсонець.
Зараз Єгор Протопопов проходить лікування у Львові. Чоловіку зробили 8 операцій на ногах, їх довелося ампутувати. Його підтримують дружина й дочка, які поруч.
До речі, побратими знайшли обручку Єгора на полі бою та повернули її.
Тэги: