Дарина Лапіна
На початку повномасштабного вторгнення киянин Юрій займався підприємницькою діяльністю та виховував двох дітей. Саме це зупинило його від долучення до війська у 2022 році. Підприємець допомагав армії, займаючись волонтерством. Однак у 2024 році чоловік вирішив, що цього мало, склав військову присягу та потрапив у херсонську бригаду.
Його історію розповіли на сторінці 34-ї окремої бригади берегової оборони Морської Піхоти.
«Я закінчував будівельний технікум, і так трапилося, що моя дипломна робота була пов’язана саме з конструкціями Антонівського мосту, які проходять вздовж. І ось, коли я вперше виїхав на позиції, почався артилерійський обстріл, але, знаючи про перекриття (Антонівського мосту – авт.), було відчуття, що все буде добре», – розповідає військовослужбовець Юрій на позивний Михалич.
Військовий поділився спогадами про перший свій бойовий вихід:
«Одразу я прийшов на посаду кулеметника. Пам’ятаю свій перший вихід – адреналін зашкалював. Мені навіть сподобалося, коли потрапляєш у дуже небезпечне середовище, тебе може безконтрольно трясти, дихання не вистачає, ноги німіють, але ти мусиш йти, і ти преш, як танк».
Юрій зізнається, що страху не було, але адреналін та цікавість його захоплювали. Так він розповідає про свій перший вихід на лівобережжя: «Дуже багато розповідей було від побратимів, були й лякалки, і «заспокойся, все нормально». Але, як не крути, все одно залишалося відчуття невідомості. Але коли повертались, я відчував спокій та впевненість».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Земля горіла під ногами»: історія бійця Одеської бригади, який 88 днів утримував плацдарм у Кринках
«З одного боку, хай би було більше таких, як я – вікових. Але з іншого боку, вік теж дає свої мінуси. Там, де треба побігти дуже довго, звісно, молодший побіжить, а в старшому віці людина не така спритна. В моєму віці можна бути хорошим сержантом забезпечення», – розповідає Юрій.
За словами Михалича, його волонтерський досвід нині допомагає у забезпеченні його підрозділу:
«Я сам з Києва, у мене є знайомі, з якими я працював, коли волонтерив. Тож, коли потрапив в ЗСУ, стало питання допомоги моєму підрозділу. Будь-які потреби — це буквально 2-3 дні, і питання вирішуються».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Попри тяжкі поранення мріє повернутись у стрій: історія бійця Херсонської бригади на позивний Покемон
Військовий зізнається, що його весь час турбують знайомі одним і тим самим питанням – «коли мир?» і це питання його сердить:
«Я кажу, що мене це трохи починає злити. Нам не мир потрібен, а перемога, щоб ми забрали все своє. Аби ті люди, які залишились в окупації, могли бути вільними».
Фото: Фейсбук-сторінка 34-ї окремої бригади берегової оборони Морської Піхоти.
Марина Поліщук
