Колишні трактористи, електрики, прокурори, зокрема й із Херсона, – майбутні морські піхотинці України. У степах під Миколаєвом команда іноземних волонтерів за прискореним курсом навчає військовій справі мобілізованих новобранців. Репортаж про те, як проходить навчання, опублікувала провідна американська газета The Wall Street Journal, кореспондент якої провів 10 днів на полігоні.
Американські волонтери – здебільшого це ветерани Афганістану та Іраку – приїхали в Україну власним коштом. Їхнє завдання – перетворити звичайних українських чоловіків, які жодного разу не тримали в руках зброю, на воїнів. Після навчання вони поповнять склад 36-ї бригади морської піхоти ЗСУ.
Далі – адаптований переклад статті «Ветерани США готують з українців морську піхоту», опублікованій у The Wall Street Journal 18 серпня. Переклад виконав член Ради директорів Української асоціації видавців періодичної преси, медіа-експерт Сергій Чернявський.
ВЕТЕРАНИ США ГОТУЮТЬ З УКРАЇНЦІВ МОРСЬКУ ПІХОТУ
Новобранці вчаться битися з росіянами, багато хто з них ніколи не тримав у руках зброї.
У полі під Миколаєвом група іноземних інструкторів тренує українських новобранців-морпіхів. Одягнені в невідповідну уніформу, новобранці розтягнулися на траві, зводячи автомати та цілячись у мішені.
62-річний відставний поліцейський із Колорадо Стівен Томберлін дає команду прицілитися. Однак його підопічні, на подив американських інструкторів, починають одразу стріляти.
«Припинити вогонь! Без. Моєї. Команди. Нічого. Не. Робити», – чітко промовляє він.
Коли стрілянина відновилася, кулі потрапили в ґрунтовий насип, часто далеко не в ціль.
«Більшість із цих людей щойно були мобілізовані. Учора вони були електриками або трактористами, багато хто з них ніколи не тримав зброї в руках, – розповідає старший лейтенант Антон Сологуб, заступник командира цього батальйону морської піхоти України, спостерігаючи за першим днем прискореного курсу, організованого групою американських ветеранів. – Інструктори пообіцяли, що за 10 днів перетворять моїх людей на якийсь спецназ. Побачимо», – розмірковує лейтенант Сологуб.
Найкровопролитніша війна в Європі з 1945 року поглинула десятки тисяч солдатів з обох сторін, знищивши цілі бригади. Хоча Україна мобілізувала кілька сотень тисяч людей для поповнення своїх рядів, найбільша проблема, з якою вона стикається сьогодні, полягає в тому, як навчити колишніх цивільних осіб для жорстокої боротьби із супротивником, що краще озброєний і численніший. Особливо зараз, коли Київ прагне повернути собі окуповані землі.
Українські військові відчувають гостру нестачу кваліфікованих інструкторів, адже найбільш боєздатні та досвідчені солдати вже на фронті. Військові інструктори зі США, Канади та Великобританії, які раніше проводили тут навчальні місії, були відкликані ще в лютому. А нова програма підготовки у самій Великобританії здатна прийняти лише обмежену кількість українців.
Ось тут на допомогу й прийшли добровольці, такі як Стівен Томберлін, який тренував спецназ армії Афганістану.
Коли в перші дні російського вторгнення президент України Володимир Зеленський запросив іноземців допомогти його країні відстояти незалежність, на його заклик відгукнулися тисячі. Більшість із них опинилися в лавах Іноземного легіону – але він зазнав великих втрат, а багато його бійців потрапили в російський полон.
Старші та більш досвідчені добровольці, такі як пан Томберлін, вирішили, що вони принесуть набагато більше користі, передаючи свої знання новобранцям-українцям, ніж сидячи в окопах на фронті. Цю оцінку розділили й високопоставлені українські командири.
«Тут дуже хочуть того, що ми пропонуємо», – говорить Стівен Томберлін, який навчив уже близько 270 українських військовослужбовців.
Підрозділ, до якого приєднався Томберлін, називається «мобільна штурмова тренувальна група» (Mobile Assault Training Group, або MATG). У його складі – близько десятка американців, а також кілька британців, канадців та ізраїльтян, яким допомагають українські перекладачі та допоміжний персонал.
Іноземці прилетіли до України власним коштом. Вони вирішили допомогти Україні після того, як побачили по телебаченню картину руйнувань, завданих війною. Хоча влада США рекомендувала всім своїм громадянам залишити Україну, на військових інструкторів це не поширюється.
Вони об'єдналися завдяки неформальним зв'язкам тут, у Миколаєві, місті на півдні України, яке російським військовим не вдалося захопити в березні. Миколаїв залишається небезпечним місцем, що зазнає щоденних ракетних обстрілів.
«Багато українських бійців говорили мені, що це найважливіше, що вони зробили у своєму житті, і я кажу їм те саме», – розповідає один із інструкторів MATG, 29-річний Браян Бентлі. Він – колишній морський піхотинець США, планував пройти курс поліцейської академії в Детройті, але натомість вирішив приїхати в Україну.
Для російських військових ці інструктори – найважливіша ціль. Командир MATG Бредлі Кроуфорд, ветеран війни в Іраку, старший сержант армії США у відставці, розповідає, що його особисті дані було виявлено в телефоні одного з російських диверсантів, якого нещодавно взяли в полон у Миколаєві. Поруч із будинком, в якому він зупинився, впала ракета, внаслідок чого він отримав опіки та незначні поранення.
«Росіянам явно не подобається, що ми тут», – говорить 39-річний Кроуфорд.
Він додає, що лютий характер війни перетворює його українських студентів на здібних учнів.
«Час не на їхньому боці, – каже Кроуфорд. – В Афганістані та Іраку ми мали небезпеку, але тут ми відправляємо цих хлопців на повноцінну кінетичну війну, а не на якусь боротьбу з повстанцями».
36-та окрема бригада морської піхоти Збройних сил України, до якої належать новобранці, що їх тренують іноземні інструктори, на початку війни була дислокована в приазовському місті Маріуполь, де невдовзі потрапила в оточення. Вона практично перестала існувати після кількох місяців одного з найнапруженіших міських боїв у новітній військовій історії, коли понад тисячу її бійців було вбито, поранено чи взято в полон.
Батальйон створено заново – із кількох сотень нових військовослужбовців та тих, хто вижив із числа 36-ї бригади. Тепер вони готуються до наступного завдання: відвоювати Херсон, єдине велике місто неподалік Миколаєва, яке вдалося захопити російським військовим.
Родом із Херсона й новий командир 36-ї бригади морської піхоти ЗСУ Олександр Бунтов, і багато бійців. У деяких в окупації залишилися сім'ї.
«Моя мотивація залізна: звільнити свій дім, – говорить капітан Бунтов. – Я знаю, що це буде важко, і саме тому ми готуємося. Ось чому нам потрібні ці інструктори, щоб викладати тут».
Капітан Бунтов та інше керівництво бригади – досвідчені та загартовані в боях офіцери. Але молодший офіцерський склад – такі ж недосвідчені, як і більшість новобранців. Нещодавно капітан армії США у відставці Джим Лі навчав лейтенантів підрозділу, як спланувати місію в такому місті, як Херсон, за допомогою роздруківок карт і планів штурму.
«Ми починаємо тут із основ», – сказав пан Лі, який навчався на магістратурі в Польщі та долучився до допомоги українським біженцям, коли почалася війна.
Один із новоспечених командирів взводу, 42-річний лейтенант Віталій, якому, як і більшості українських солдатів, заборонено називати своє повне ім’я, до війни був прокурором. Його військовий досвід обмежується військовою кафедрою у виші та 40-денною програмою підготовки офіцерів уже після початку вторгнення.
«Я вивчаю військову науку з нуля. Усе нове», – зізнався він, перекуривши.
Важлива частина підготовки новобранців – навчання їх американським тактичним прийомам, які мають спантеличити росіян, ввести їх в оману. Адже росіяни здебільшого впевнені, що українці воюють за тими ж радянськими методичками, що й вони, кажуть американські інструктори.
У сільській місцевості поблизу Миколаєва іноземні інструктори поділили своїх підопічних на два окремі взводи по 32 людини в кожному. Наприкінці навчання вони мають поборотися один з одним.
Першим взводом командує Максим – 38-річний бухгалтер родом із підконтрольного Україні Донбасу. У нього взагалі немає ніякого військового досвіду.
«Я не військовий, насправді досить далекий від цього, і сподівався, що до цього не дійде», – говорить він.
Другий командир – 32-річний Ігор, судномеханік із торговельного флоту з Одеси. Він широкоплечий, з поголеною головою, здавалося, йому комфортніше в цій новій ролі. Він каже, що ближній бій його не злякає, бо на судні теж увесь час доводиться працювати, а відпочивати ніколи.
«Це не дуже відрізняється від корабля. Спекотно, тіснота, увесь час працюєш, а відпочивати немає коли», – пожартував він.
Перші чотири дні морпіхи-новобранці двох взводів вчилися поводитися зі зброєю та надавати першу допомогу. Потім вони перейшли до складніших завдань. Бійці Максима зривали гілки та листя з дерев на прилеглих лісосмугах, один із них навіть сплів на голову вражаючий вінок із квітів, і ховалися в кущах, щоб відпрацювати засідку на своїх інструкторів.
Один із інструкторів, американець Тейлор Бріджес, колишній десантник армії Ізраїлю, картинно падає на землю, почувши крик «Бам! Бам! Бам!», що імітує стрілянину. Його підопічні, які «вбили» свого вчителя, перевертають його й обшукують, як їх навчали, щоб добути документи та зброю.
На зворотному шляху виникла напруга всередині взводу. Митя, ветеран-піхотинець у сорочці з біло-блакитною смужкою та без шолома, підійшов до містера Кроуфорда, щоб поскаржитися на те, що ним керує новачок-лейтенант. Більшість товаришів Миті загинули в боях на Миколаївському фронті за останні 5 місяців, каже він, а його відправили в батальйон після того, як посварився з попереднім командиром.
«Усі ці люди, які віддають мені накази, де вони були весь цей час?» – каже він.
Тим часом взвод лейтенанта Ігоря відпрацьовував штурм будівлі – у даному разі тимчасового штабу батальйону в селі під Миколаєвом. Самі морпіхи намагаються з'являтися там рідше і ночують у наметах на вулиці: такі будівлі часто стають мішенню для російських ракетних ударів.
Група обрала шлях підходу до об'єкту та розпочала штурм, а останній із команди розмахував гвинтівкою, щоб захистити тил. Завдання виконане успішно, Ігор задоволений.
«Це хлопці, які ніколи не тримали зброю в руках, а тепер вони навчилися зачищати будівлі», – каже він.
Останнє завдання, на десятий день навчання, проходить у сосновому лісі та заростях дикої акації, де розмістили два польові штаби на протилежних кінцях місцевості. Один взвод має зелені пов’язки, інший – сині, а інструктори – жовті.
Взводу лейтенанта Максима потрібно влаштувати засідку на ґрунтовій дорозі, що йде між лісом і полем соняшників у людський зріст. Оскільки не кожен військовослужбовець отримав шолом, дві команди домовилися не носити їх, щоб підтримувати чесну гру.
«Природа війни тут полягає в тому, що ворог матиме переважаючу вогневу міць і стільки ж або навіть більше людей, ніж ви. Але вам все одно буде доручено атакувати їх», – дає настанови новобранцям Стівен Томберлін.
Не бажаючи чекати вказівок лейтенанта, Митя стрімко вилазить на дерево й заявляє, що буде шукати ворога.
«Ара, на тому дереві немає бананів», – глузує інший морський піхотинець.
Коли Максим нарешті влаштував засідку, двох бійців взводу противника, який патрулював дорогу, – включно з лейтенантом Ігорем – було одразу ж «убито». Перекладач неправильно передав схвальну репліку інструктора, Максим забарився – і супротивник, перегрупувавшись, пішов у контратаку.
«Нерішучість лейтенанта призвела до загибелі цілого взводу», – підсумував Кроуфорд.
Коли ролі помінялися, лейтенант Ігор запитав пана Томберліна, наскільки креативними можуть бути його люди. Один із його морських піхотинців – херсонець із голим торсом, який таємно перебрався з окупованої Росією території, щоб приєднатися до українських військових, – запропонував нестандартне рішення. А що коли на дорозі поставити манекени в касках з автоматами, щоб відвернути увагу ворога, а справжню засідку влаштувати в соняшниковому полі?
«Це чудова ідея!» – кивнув містер Томберлін.
Поки вони шукають місце для засідки, двоє бійців з однаковим ім’ям Вова відволіклися і почали лускати насіння із соняшників, радіючи багатому врожаю.
«Цього року буде гарний урожай», – каже один із них.
Обидва чоловіки – вихідці з Хмельницької області.
«Призивають лише хлопців із ферми. Ви бачили тут когось із великих міст? – скаржиться молодший Вова. – Ми фермери, ми насправді не воїни», – додає він.
Стівен Томберлін, побачивши пошкоджені соняхи, не приховує свого гніву:
«Це що за неподобство, хто це зробив?! Ви ж так свою позицію видаєте!»
Увесь день з боку Миколаєва було чути віддалену роботу російської артилерії. Надвечір один з інструкторів крикнув у радіо, що він бачить дві ракети, що прямують в їхньому напрямку.
«Вимкніть телефони, вимкніть світло!» – крикнув містер Томберлін.
Скупчення одночасно працюючих мобільних телефонів в одному місці могли помітити російські системи радіоелектронної боротьби та використати для наведення. Неподалік українська ППО випустила три ракети, які злетіли в зоряне небо.
Наказ Томберліна порушив плани Ігоря, який збирався втілити складний маневр із трьох секцій, що мали спілкуватися телефонними повідомленнями.. Без телефонів йому довелося переглянути план. Він вирішив піти довгим шляхом в обхід соняшникового поля, щоб зайти в тил взводу Максима.
Дорогою в темряві американські інструктори напружують очі, насторожено вдивляючись у нічне небо, намагаючись вирахувати російські безпілотники. Вони помічають яскраве світло прямо над межею дерев.
«Це точно не зірка. Я бачу, як він повільно рухається до нас», – каже один.
Через п’ять хвилин було незрозуміло, чи він зрушив з місця. Капітан Лі вмикає свій смартфон і шукає карту нічного неба.
«Це Сатурн!» – вигукує він.
Невдовзі після опівночі взвод Ігоря, обійшовши смугу лісу, нарешті підкрався з тилу до взводу суперника. Навіть з відстані кількох десятків метрів його людей можна було помітити лише в окулярах нічного бачення.
«Бам! Бам! Бам!» – закричали морські піхотинці, кидаючи уявні гранати в командний пункт своїх суперників.
«Ви мертві, і ви мертві, і ви теж мертві, – повідомляє містер Томберлін жертвам раптової атаки. – А непогано впоралися, так», - робить він висновок, цокнувши язиком.
І додає, що хоча над тактикою ще варто попрацювати, але вчорашні новобранці вже перетворилися на повноцінний боєздатний загін.
Тэги: