Євгенія Весна
Попри наративи російської пропаганди про те, що українці нібито стали «тягарем» для Європи, реальність виглядає зовсім інакше. Тисячі українців, які були змушені залишити свої домівки через війну, не лише адаптуються до життя за кордоном, а й активно інтегруються у нові суспільства. Вони вивчають мови, знаходять роботу, навчаються, відкривають власні справи та стають повноцінною частиною громад, у яких тепер живуть.
Історія українки Юлії з Одещини – ще один приклад того, як попри втрату дому та вимушений переїзд люди знаходять у собі сили почати все спочатку.
Війна застала її у Кракові під час триденної подорожі з чоловіком. Діти залишилися вдома, в Одесі, з бабусею та дідусем. Попри всі застереження, вона сіла в потяг і повернулася по них. Сьогодні жінка допомагає українським біженцям, які оселилися під Татрами, – не лише як перекладачка, а й як людина, що добре знає їхні проблеми. З Юлією Бакумою, яка працює в Медіатеці (ред. – сучасний бібліотечно-освітній простір, який поєднує бібліотеку, культурний центр та місце для проведення освітніх і соціальних заходів) у Закопаному, південна частина Польщі, поспілкувався Юрек Юрецький (Jurek Jurecki).
— Ви чудово говорите польською.
— Після переїзду до Польщі я вивчала мову з нуля. Перший рік був дуже важким. Коли в українській групі у соцмережах я побачила оголошення від нашої закопанської бібліотеки, одразу зрозуміла: це саме те, що мені потрібно. Тоді підтримка українських біженців була особливо важливою. Потрібно було організовувати навчання, книги, підручники. Так я потрапила до Медіатеки.
— Наша бібліотека тоді також шукала українські книги?
— Так, усе почалося з проєкту «Бібліотека для всіх». Ми закуповували книги в межах різних програм, у яких брали участь. Саме цей проєкт став початком роботи з українцями. Частину книжок передала одна з фундацій. Дуже важливим було навчання — ми купували підручники з польської мови. До мене приходили діти, які вже були в Польщі, але продовжували онлайн-навчання в українських школах. Батьки теж шукали підручники.
— Вам допоміг досвід, який ви привезли з Одеси?
— Так. Хоча за освітою я економістка, я закінчила післядипломне навчання, щоб працювати з дітьми. А вже в Польщі здобула освіту викладачки польської мови для іноземців.
«Це не курси підготовки до іспитів – ми вчимося для життя»
— Бачу у вас багато роздруківок.
— Це матеріали для занять з польської мови. Двічі на тиждень я викладаю польську для наших українців у Закопаному. Готуюся до уроків, роблю копії, підбираю матеріали з книжок і підручників. Це не курси підготовки до іспитів – ми вчимося для життя.
— Як формуються групи?
— Ми ділимо людей не за віком, а за рівнем знання мови. У середу займається група рівня А2 – це люди, які вже непогано говорять польською. У четвер – група з нуля. Там ми вчимося читати та говорити. Серед учасників є і підлітки, і пенсіонери. Одне заняття триває півтори години. Ми читаємо, обговорюємо картини, вивчаємо нові слова, пишемо польською, вчимо граматику. Особливо складні теми – ті, яких немає в українській мові. Курсанти отримують домашні завдання. Не всі мають час їх виконувати, але я завжди сподіваюся, що вони хоча б спробують. Дехто приходить лише на кілька занять, а хтось займається вже два-три роки.
— Як ви набираєте людей на курси?
— Через українські групи у соцмережах. Я розповідаю там про наші заняття й запрошую людей. Приходять охоче – і діти, і молодь, і літні люди. Важливо, що ці курси польської мови, які організовує Медіатека при Міській бібліотеці Закопаного, були й залишаються безкоштовними. Більшість учасників групи А2 планують залишитися в Польщі. Вони хочуть складати державний іспит, щоб через п’ять років отримати карту резидента. Для цього потрібно знати польську на рівні B1. У групі початкового рівня зараз 15 людей.
— Чув, що у вас є й інші мовні активності?
— Так. Моя колега Сабіна щовівторка проводить Кіноклуб. Спочатку учасники дивляться фільм, а потім обговорюють його. Це заняття і для поляків, і для українців. Один тиждень дивляться фільм польською, а наступного – обговорюють його. Це чудовий спосіб практикувати мову.
— Серед українців у Закопаному кажуть: якщо є проблема – йдуть до пані Юлії.
— У нас дуже хороший контакт. Часто допомагаю навіть із юридичними питаннями. У Польщі щороку змінюються закони, і людям потрібно пояснювати, що і як працює. Наприклад, зараз Польща продовжила легальне перебування громадян України до 4 березня 2027 року – йдеться про людей зі статусом PESEL UKR та тимчасовим захистом. Є й складні історії. Знаю жінку, яка сама виховує двох маленьких дітей і не може працювати повний день. Шукає роботу погодинно. Наприклад, у McDonald’s є така можливість, але там не можна мати при собі телефон. А вона боїться, що в разі чогось діти не зможуть зв’язатися з мамою.
Евакуація з Одеси та нове життя у Закопаному
— Пам’ятаєте початок повномасштабної війни?
— Так, уже чотири роки, як я виїхала з України. Народилася у Херсоні, але жила в Одесі. Там у мене був власний Центр розвитку для дітей. Чоловік працював у Польщі водієм і приїжджав до Одеси у відпустку. У лютому 2022 року війна застала нас у Кракові – ми приїхали на три дні. Наші двоє синів залишилися вдома в Одесі з бабусею та дідусем. Я не вагалася – сіла в потяг і поїхала по дітей, хоча всі мене відмовляли. Батьки вже збирали речі. Самі вони не захотіли виїжджати. Удома залишилася ще й бабуся. Ми сіли в евакуаційний потяг. Це була дуже важка дводенна дорога. Тоді ще евакуйовували людей із Києва, тому наш потяг часто затримували. У Перемишлі нас зустрів чоловік.
— Чому саме Закопане?
— Тут багато готелів, тому ми були впевнені, що знайдемо житло. Початок був дуже важким, особливо для дітей. Старший син пішов до технікуму, молодший – у шостий клас. Йому було складно через мову та спілкування з однокласниками. Директорка школи порадила залишити його ще на рік у шостому класі – і це було мудре рішення. Він краще вивчив мову й чудово адаптувався. Зараз навчається у технікумі в Новому Таргу. Старший син уже склав матуру (ред. – матура в Польщі – це обов’язкові випускні іспити після закінчення середньої школи, аналог українського НМТ/ЗНО для вступу до вишів), чекаємо результатів. Потім він мріє навчатися у Кракові.
— Ставлення поляків до українців змінилося за ці роки. У соцмережах зараз багато хейту.
— Тут, у Закопаному, цього не відчувається. Люди бачать, як багато працюють українці. Вони знають їх не перший рік – адже українці приїжджали сюди ще задовго до війни. Особисто я ніколи не стикалася з неприємностями з боку поляків.
— У бібліотеці кажуть, що українці дедалі частіше беруть польські книги. Це хороший знак?
— Так. Українських книжок у нас теж багато – є навіть окрема шафа. Але останнім часом усе більше людей записуються саме за польськими книгами.
— Напевно, це ті, хто відвідував ваші мовні курси?
— Думаю, так.
Головне фото-колаж: Юрек Юрецький (Jurek Jurecki)
Дарина Лапіна
