Історія жителя Каховки, якого окупаційний суд хоче запроторити в колонію суворого режиму

Пів місяця тому окупаційний суд оголосив вирок 20-річному жителю Херсонщини Кирилу Розумєю – 11 років колонії суворого режиму. До затримання хлопця причетний колаборант із місцевих жителів.

Історію Кирила, якому на момент повномасштабного вторгнення РФ було всього 17 років, розповіла його сестра Дарія в інтерв’ю виданню «Букви». Жінці вдалося виїхати з окупації навесні 2022 року.

Коли почалася велика війна, Кирило Розумєй жив у Каховці, навчався в Новокаховському коледжі та доглядав за хворою на онкологію бабусею. Інші близькі родичі хлопця проживали неподалік: у містах Нова Каховка, Таврійськ та в селі Малокаховка. Тож він час від часу навідував їх.

«Кирюша їздив до бабусі й дідуся в Таврійськ, привозив їм ліки та продукти. І до батьків приїздив. Тобто його життя “крутилося” між навчанням, поїздками до батьків та допомогою рідним. Пересувався він або автобусом, або, як потепліло, уже велосипедом. До речі, зник він у травні – саме тоді він теж їхав велосипедом», – розповіла сестра.

Кирило Розумєй із сестрою. Фото з особистого архіву Дарії/bukvy.org

ВИКРАДЕННЯ І 10 МІСЯЦІВ НЕВІДОМОСТІ

За словами жінки, у травні 2023 року Кирила викрали поблизу села Малокаховка. І зробили це не російські військові, а місцевий житель, якого окупанти призначили головою Малокаховки.

Лише через 10 місяців родина від адвоката дізналася, як відбувалося викрадення хлопця. Він їхав велосипедом, а за ним машиною слідував Роман Назаров, окупаційний голова села. Кирило помітив це й викинув у поле свій телефон, в якому були емоційні переписки та українські чати. Назаров затримав хлопця і привіз на блокпост до окупантів.

Телефон Кирила пізніше знайшли, перевірили, і на основі його переписки з другом висунули обвинувачення в «шпигунстві». Нібито хлопець передавав військовослужбовцям ЗСУ координати окупантів, за якими працювали наші війська. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вийшла з дому і не повернулась: історія жительки Каховки, яку викрали росіяни та засудили за шпіонаж

Слід Кирила зник аж на 10 місяців. Спочатку родина здогадувалася, що хлопця можуть утримувати в одному з підвалів у Новій Каховці, де окупанти облаштували катівні. Але ніякі звернення до окупаційних «органів» результату не дали.

А за тиждень сталася трагедія на Каховській ГЕС.

«Після підриву станції затопило велику частину Нової Каховки, і те місце, де були підвали, теж повністю опинилося під водою. Тих, хто там перебував, звісно, вивезли, але куди саме – ніхто не знав. Людей вивозили у трьох напрямках: Скадовськ, Генічеськ і Тавричанка. Тож батьки почали об’їжджати всі районні центри Херсонської області», – розповіла Дарія.

За словами сестри зниклого, пошуки були марними – лише десь хтось бачив Кирила в різних підвалах.

ДЗВІНОК ВІД АДВОКАТА Й ВИРОК

«У листопаді я самостійно створила особистий кабінет на російському порталі й почала від імені тата розсилати заяви-прохання до різних структур про пошук сина. І ось лише 7 лютого татові подзвонила державний адвокат з Ростова й повідомила, що саме того дня вони й відкрили справу проти Кирила за статтею про шпигунство», – зазначила жінка.

Ще через декілька днів родина отримала листа з Ростовського СІЗО з підтвердженням, що Кирило перебуває там. Рідні знайшли ще одного адвоката – він не був представником хлопця в суді, але міг підтримувати з ним зв’язок. Таким чином сім’я змогла налагодити контакт з Кирилом, надсилати йому продукти та необхідні речі.

«Як тільки ми дізналися про місцеперебування брата, цей адвокат пішов до нього на побачення. Він сказав, що перший раз Кирюша навіть не міг розмовляти – настільки був психологічно подавлений. Тоді його тільки привезли з Таганрогу. І коли він написав перший лист, розповів, що пережив справжнє пекло. Там його били, використовуючи електричний струм… Його змушували зізнаватися в тому, що він шпигун. Він тримався, але ось в лютому, наскільки я розумію, був змушений зізнатися в тому, чого не робив», – розповіла сестра.

У Ростовському СІЗО Кирило Розумєй перебував до початку жовтня цього року. Потім його перевели в СІЗО в Чонгарі. А 13 листопада відбулося засідання «суду», на яке, завдяки адвокату, змогли приїхати батьки хлопця. Однак їм вдалося лише побачити сина на відстані – поговорити не дали. Під час засідання окупаційний суд присудив хлопцю 11 років колонії суворого режиму. На вирок уже подали апеляцію.«Сподіваємось, що хоча б зиму брат проведе в Чонгарі, тому що це дає можливість батькам возити йому продукти раз на місяць до 30 кілограмів», – каже Дарія і додає, що Кирило часто хворів за час перебування в полоні. Наразі він має значні проблеми із зубами, які дуже зіпсувалися за цей час.

Кирило Розумєй у російському полоні. Фото з особистого архіву Дарії/bukvy.org

ЗВЕРНЕННЯ ТА ВІДПОВІДІ

За словами Дарії, вона намагалася зв’язатися з представниками Червоного Хреста. Але ні від українського представництва, ні від російського так і не отримала відповіді.

«Тому я звернулася до американського Червоного Хреста, і вони зі мною завжди на зв’язку. Вони навіть надали мені офіційне підтвердження, що мій брат перебуває в полоні», – каже вона.

За словами жінки, вона створила особистий кабінет зниклого брала на сайті Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.

Щоразу коли з’являється нова інформація про Кирила, вона вносить її в кабінет, додає листи, документи. Але комунікації практично немає, підкреслює Дарія. 

«Єдине, що мені дуже допомагали координатори проєкту «Знайти своїх», знаходили інформацію по судах і не лише. А так, як і всі родичі, ми писали звернення до Лубінця (Дмитро Лубінець – Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, – ред.), до НІБ (Національне інформаційне бюро з питань військовополонених, примусово депортованих та зниклих осіб, – ред.), але відповідають лише те, що все реєструють. Наразі я взагалі не розумію, на якій стадії перебуває справа мого брата», – розповіла жінка.

Єдиний вихід врятувати Кирила – це обмін. Але як і коли він може відбутися – питання складне, адже хлопець – цивільний полонений.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Повернення цивільних з російського полону за обміном: чому для України це принципова дилема

«Наші дівчата з ГО «Цивільні в полоні» стабільно відвідують зустрічі з Координаційним штабом, з Дмитром Лубінцем. Але завжди звучить одна й та сама відповідь: «Ми працюємо над тим, щоб розробити механізм повернення цивільних полонених». На цьому все. За майже три роки цього механізму все ще не розробили», – каже сестра Кирила й продовжує вірити, що одного разу обмін таки відбудеться і її брат повернеться додому.