У Запорізькій області працює Василівський реабілітаційний центр для диких тварин. Він налічує понад 200 видів – це тигри, леви, ведмеді, леопарди, пуми, сервали, каракали.
З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну центр прийняв і домашніх тварин, яких залишили люди під час евакуації. Власник центру Олександр Пилишенко розповів проєкту «Новини Приазов’я», як заклад виживає в окупації, де знаходять корм хижакам, та як до тварин ставляться військові.
«ВІСІМ ДНІВ БЕЗ ЇЖІ»
До війни в центр для тварин щодня завозили харчі. Однієї тонни їжі підопічним вистачало на тиждень. Олександр Пилишенко згадує, як все змінилося з початком війни.
Власник центру Олександр Пилишенко каже, що навіть у думках не було кудись вивозити своїх хижаків
- Ми телефонували на підприємство, і нам привозили харчування. Але після 24 лютого ситуація змінилася. На той момент у нас їжі для тварин лишалося на 3-4 дні. З початку березня лінія фронту підійшла до нашого міста – почалися обстріли. Поряд із центром, у радіусі 10-15 метрів, падали снаряди, і ми зрозуміли, як виглядає «нове життя».
Бої за Василівку тривали приблизно 10 днів. Ситуація була жахливою, згадує директор. Працівники центру не мали можливості завести корм.
- У хвилини затишшя ми вибігали, щоб хоча б налити тваринам води. На той момент вони жили у зимівниках – це великі бетонні будинки, які могли вберегти від осколків. Коли їжа закінчилася, то 8 днів хижаки були голодні.
За словами Пилишенко, електрики, газу та води в місті не було декілька тижнів. У приміщеннях температура сильно знизилася.
- У нас було багато акваріумів, у яких жили цікаві рибки, наприклад, великі яскраві дискуси (кольорові рибки – ред.). На жаль, вони загинули. Доходило до того, що мертву рибу доводилося як їжу віддавати тваринам.
«КУПУВАЛИ ВБИТУ СНАРЯДАМИ ХУДОБУ»
Через декілька тижнів, коли настало тимчасове затишшя, з’явилася можливість виїхати в інші населені пункти та придбати корми. Олександр поділився, як вдавалося виходити із скрутних ситуацій.
- Що і де можна взяти (корм – ред.), вирішували телефоном. Ціни вмить підскочили, але після восьмиденного голодування не було вибору, і ми почали купувати їжу тваринам за великі гроші. Розраховувати на постачання від людей із Запоріжжя, Генічеська теж не могли. Корову, яку вбило вибухом снаряда, нам запропонували за 2000 доларів. Раціон наших тварин взимку складав близько 270 кг м’яса. Однієї корови їм вистачало на день. Згодом з певною регулярністю нам почали пропонувати вбиту від осколків домашню худобу.
Безпосередньо від вибухів ніхто з тварин центру не постраждав
Олександр Пилишенко зізнається, що разом із працівниками дуже злякався, коли тварини залишилися голодними. Тепер у центрі намагаються наперед закупити м’ясо та зберігати його в морозилці, щоб було чим годувати підопічних центру.
«КУЛІ ЗБИРАЛИ СОВКОМ»
Станом на зараз, тварини всі живі. Також є новонароджені, розповів керівник центру.
- Безпосередньо від вибухів ніхто не постраждав. Прилітали та свистіли кулі, ми їх збирали совком. Певний час багатьох тварин не випускали на вулицю, і вони перебували в зимових вольєрах – це великі птахи та маленькі мавпочки. Були випадки, коли осколками пошкодило кілька літніх вольєрів, і з них повилітали птахи.
Через Василівку евакуюються жителі тимчасово окупованих територій Запорізької та Херсонської областей. Деякі люди залишили в центрі своїх домашніх улюбленців, розповів Олександр Пилишенко.
- Одна колона з боку Дніпрорудного, інша – з Мелітополя, люди чекають свою чергу. Велика кількість переселенців зверталися до нас із проханням забрати їхніх екзотичних тварин, собак, яких вони не могли вивезти з собою. Так у нас додалися дрібні тварини – пташки, білки, черепахи, коти, і майже два десятки собак. Переважно це великі сторожові пси – алабаї, німецькі вівчарки, хаски, мисливські собаки.
«ЕВАКУАЦІЯ НЕМОЖЛИВА»
Власник центру каже, що навіть у думках не було кудись вивозити своїх хижаків.
- Тварин нікуди не евакуювали. Я навіть такий варіант не розглядав. Це моя земля, земля цих тварин, і вони тут будуть жити. Навряд чи зараз є безпечне місце в Україні. Все, що потрібно зробити для їхньої безпеки, ми зробили. За один день їх би точно не вивезли. Уявіть, кудись везти хижаків, які при першій можливості можуть почати поводитися агресивно.
Були випадки, коли осколками пошкодило кілька літніх вольєрів
До віддалених вибухів тварини поступово почали звикати, але продовжують нервувати та ховатися, коли щось прилітає поряд, розповідає Пилишенко.
- Коли в радіусі 500-1000 метрів вибухає – це ненормально. Якщо це десь в кілометрі-півтора – тварини взагалі не реагують. Вони вже адаптувалися до цього. Якщо вибухи у радіусі 500 метрів, то хижаки швидко ховаються у будиночки, і сидять, поки це не припиниться.
Зараз корм часто доставляють волонтери та місцеві жителі. Власник центру розповів, чим харчуються тварини.
- Трапляються ситуації, коли хтось приїде і щось привезе. Наприклад, привозили собакам сухий корм. Я навіть не знаю імен цих благодійників, щоб віддячити. Місцеві приносять їжу, переважно для гризунів чи ведмедів – це сухарі, крупи, овочі, фрукти, м’ясо, яке зараз в дефіциті, і ціни на нього практично втричі виросли у порівнянні з довоєнним періодом.
Під час війни кошти для центру надходять на благодійній основі від небайдужих українців і різних міжнародних організацій. У зв’язку з цим Олександр з родиною вирішили зробити вхід у зоопарк безплатним.
- Гроші, які надходять на наш рахунок від незнайомих людей, збираємо та раз на два тижні витрачаємо на продукти. Ми вирішили, що отримані кошти направимо також і на безплатний вхід для місцевих. Охочі можуть відвідати центр у будь-який час з 8:00 до 17:00.
Зараз корм доставляють волонтери та місцеві жителі
Керівник центру зазначає, що російські військові, які зараз перебувають у Василівці, ставляться до тварин по-різному. Найчастіше їх дивує факт, що така кількість хижаків може бути в приватному зоопарку, розповідає директор.
- Є люди, які з порозумінням ставляться, і п’ять разів запитають, чи можна зайти та подивитися. Бувало, що й ногою відкривали двері, тикали автоматом, усе перевіряли. Усе-таки більшість людей, які ніколи в житті такого не бачили, з широко відкритими очима дивилися і питали: «Невже в Україні можуть таке утримувати?».
Тэги: