Попри щоденні обстріли, людські втрати та руйнування, Херсон продовжує жити. Яким сьогодні бачать місто херсонці, що вирішили повернутися після довгих місяців вимушеного життя деінде, далеко від дому?
Своїми враженнями від побаченого та почутого в Херсоні після майже півторарічної розлуки поділилася херсонка Олена Піменова. Далі – її нотатки з незламного Херсона, який вона називає містом вкраденого сну.
***
20 вересня 2023 року я стояла з сумками на автовокзалі рідного міста. Я вдома.
Через російську агресію я не була в Херсоні майже 16 місяців. Це найтриваліша розлука з моменту мого переїзду у далекому 1995 році.
У душі – безмежна вдячність нашим захисникам і захисницям, завдяки яким я можу бути тут.
Годинник показує 12:30, а на вулиці – усього кілька перехожих. Майже безлюдні маршрутки та тролейбуси не дають дорогам здаватись порожніми. Приватні автомобілі можна перерахувати на пальцях двох рук.
«А ви вже назавжди повернулися? Я так зраділа, коли побачила вас, ви квіти фотографували», – з надією в голосі питають мене сусіди.
У парку, де я так любила гойдалки, велелюдно. Ось жінка підгодовує безпритульних песиків. А ось і компанія молодих мам з маленькими дітками жваво обговорюють останні новини. На дитячі гойдалки вишикувалася черга. Підлітки поряд грають у суміш футболу та квача. Власники собак підганяють своїх улюбленців, які хочуть обнюхати всі кущі та з’їсти щось з асфальту.
Пахне сонцем, опалим листям і димом електронних цигарок.
…Уночі російська армія нещадно обстріляла мікрорайон, який не так далеко від мого. Було дуже гучно.
Місто давно вже не спить. І не через активне нічне життя. А через постійні ворожі обстріли.
Життя в місті вирує в першій половині дня.
На базарі в моєму мікрорайоні галасно. Продавці розхвалюють синенькі, помідори, кавуни, пропонують свіжу зелень та яскраві гарбузи. Покупці торгуються, перебирають овочі та просять зважити «по-чесному».
Прогулянку знайомими вулицями супроводжують регулярні вибухи, тихіші та голосніші. Херсонці на них не зважають і займаються власними справами.
У ДРАЦСі – черги. Хтось одружується, хтось розлучається, а хтось прийшов за свідоцтвом про смерть близької людини. Вітання чергуються зі словами співчуття…
Незвично порожній центр. Хоча херсонці, які вже давно повернулися в місто, кажуть, що людей на вулицях стало набагато більше.
На головній пішохідній вулиці Херсона вітер грається опалим листям. В одному із закладів роздають гарячі обіди. А поруч пані підгодовує рибкою трьох кошенят.
«Десь тут ще їх мама має бути. Ну а як їх не підгодовувати? Вони ж маленькі та беззахисні», – каже мені пані та посміхається.
Херсон вкритий шрамами. У багатьох будівлях замість скляних вітрин та вікон стоять OSB-плити. На стінах та плитці – сліди від ворожих обстрілів. У центрі вибухи особливо чутно.
І ти розумієш, що кожен такий бабах – то не лише «привіт» від наших хлопців окупантам на лівому березі. А й прильоти в прибережних районах міста. Хтось саме в цю хвилину втрачає дім, здоров’я чи життя…
Але Херсон живе! Так, він зараз на лінії фронту. Але вулиці прибирають, кав’ярні працюють, транспорт перевозить пасажирів, а на ринках жваво обговорюють останні новини. Місто дихає вільно. Місто неймовірних людей.
На одному із супермаркетів вивіску з назвою змінили на «Вистоїмо». Так і буде. Вистоїмо і переможемо.
Автор: Олена Піменова, «Місто сонця», фото автора
Тэги: