Розмову з херсонцем Михайлом, який залишається в окупованому місті, записало видання «Настоящее время» – російськомовний телеканал з редакцією у Празі, медіа-проєкт Радіо «Свобода» та «Голосу Америки».
Про «евакуацію» до Росії, повернення гривні до магазинів та вивезення пам'ятників з Херсона – далі в перекладі публікації на українську мову.
***
Останніми днями український Херсон, окупований російськими військовими від початку повномасштабної війни, знову в центрі уваги: росіяни вивозять із міста жителів, заявляючи, що за Херсон ось-ось будуть вестися важкі бої. Повідомляється, що в деяких районах Херсонської області «евакуація» до анексованого Криму та Росії стає примусовою. Видання «Настоящее время» поговорило з жителем Херсона Михайлом (ім'я змінене на його прохання та з міркувань безпеки) про обстановку в окупованому місті. Він докладно розповів, хто їде, хто залишається та як діють у ці дні представники призначеної Росією адміністрації, а також окупаційна армія.
- Де саме ви перебуваєте?
- Я саме в Херсоні, на балконі.
- Як у вас ситуація, щось відбувається?
- Ось якісь вибухи лунають. Чуєте? Це, швидше за все, по Антонівському мосту влучають ракети або збивають їх, але, швидше за все, були прильоти. Мені не видно Антонівський міст, але тут кілометрів зо два, і в тому напрямку щось гучно.
Дві «евакуації»: кого вивозять із Херсонської області та кого змушують виїжджати
- Розкажіть про евакуацію – надходять новини, що людей вивозять насильно.
- Взагалі, уся ситуація [з евакуацією] настільки каламутна, незрозуміла й непередбачувана, що ніхто нічого зрозуміти не може. Було два види евакуації. Перша частина: це була евакуація всіх охочих до Криму чи Росії. Пропонували всім виїжджати на катері з Херсона до Голої Пристані або до Олешок, звідти автобусами везли далі до Криму або [до Росії] до Анапи (в Анапі був такий центр). Це всім пропонували, кожні пів години есемеска приходила: почали лякати, що Україна обстрілюватиме Херсон ракетами, рятуйтеся всі, хто може. Повідомлення звучали по телевізору, по радіо. Але це було добровільно, усі виїжджали. Ну як виїжджали: по-перше, з Херсона виїхало не так щоб багато [людей] – тисяч 10 чи 15 максимум. Виїхало дуже багато з Нової Каховки: там місто, звичайно, практично повністю розбите і в ньому нічого майже немає. Виїхали з лінії бойового зіткнення, зі Снігурівки, наприклад, чи з якихось сіл – там справді люди, які нічого не мали взагалі.
З Херсона повиїжджали ті, хто, як сказати так пом'якше, був пов'язаний з окупаційними військами – всілякі працівники міністерства...
- Тобто ті, хто побоювався, що в Україні на них може чекати переслідування?
- Так, і їхні родини, звісно. Вони все чудово розуміли, але тут росіяни як казали: ми тут назавжди, ми вас захистимо, йдіть усі до нас. Досить багато людей [погодилися]. Дехто навіть був з ідеологічних причин, а дехто просто за гроші. Мовляв, чому б ні: я тут у каламутній воді рибку половлю, а я ось тут командуватиму, а я ось тут щось отримаю ще собі при цьому, я ось тут стану якимось там керівником. Різні працівники – культпросвіт, різноманітні заходи, театри, масовики-витівники, працівники міністерства, працівники шкіл, бібліотек. Ось вони всі швиденько [схопилися] за речі і з сім'ями всі швиденько почали виїжджати туди, доки є така нагода. То була хвиля – і першого числа вона закінчилася. Все, переправу з Херсона закрили, і з Херсона катери перегнали на лівий берег у бік Голої Пристані. Туди ж перегнали буксири, крани, баржі якісь.
Росіяни чомусь дуже сильно бояться, що через Дніпро хтось переправлятиметься. Ось буквально вчора хвиля пішла, ну як хвиля: росіяни попередили власників причалів, де знаходяться приватні човники, що якщо ви їх не заберете, то човни будуть топитися і розстрілюватися. І вчора, і сьогодні люди швидко-швидко почали евакуювати мотори, всілякі інструменти, човни, у кого виходило. А сьогодні [військові] вже ходили по причалах і просто тупо топили човни. Тобто чомусь росіяни, з одного боку, кажуть, що ми Херсон перетворимо на Сталінград, на фортецю, оборонятимемо, Україна його обстрілюватиме. А з іншого боку, дуже бояться того, що тут будуть українські війська і вони переправлятимуться через Дніпро.
А наш «уряд», як вони себе називали, і всякі міністри економіки, сільського господарства, культури, охорони здоров'я та ще чогось, з Херсона виїхали і спочатку приїхали до Генічеська. Потім зрозуміли, що це взагалі смішно – де Херсон, а де Генічеськ – і начебто влаштувалися в Скадовську і звідти керують Херсоном. У Херсоні у нас майже анархія, майже безвладдя, влада якась така віртуальна.
І ось [Володимир] Сальдо видав розпорядження про те, що [має] підготуватися до оборони лівий берег Дніпра з боку – ну якщо карту ви бачили, там Олешки, Гола Пристань, Збур'ївка, Кохани, Кардашинка та навіть аж до Кінбурнської коси (там Забарино є, невелике село). Ось тут уже примусово [вивозять]. До речі, з Нової Каховки до шостого числа [примушують виїхати] теж: усі люди, що залишилися, евакуюйтеся, ми будуватимемо лінію оборони. Тут уже вони насильно змушують людей усіх виїхати, а хто не виїхав…
Нас вони обзивають (тих, хто залишився, ну я не вважаю за потрібне виїжджати) – на кшталт, що ми потенційно всі посібники українців, ми «ждуни», ми тут чекаємо, коли прийдуть нарешті українці. Особливо [Кирило] Стремоусов цим відрізняється, він такий товариш із придур'ю, м'яко кажучи.
І ось зараз людей насильно змушують [евакуюватися]: 15-кілометрова лінія вздовж Дніпра з лівого берега – вони готуватимуть лінію оборони. Хоча там низина, болото, очерети, плавні якісь. Але там, де буде земля, вони готуватимуть лінію оборони, і всіх людей звідти насильно вивозять. А куди ж ти їх вивезеш?
Припустимо, до Скадовська. Там у мене знайомий є, він каже: так, привезли людей до Скадовська, а там бази відпочинку, дитячі табори, санаторії – але вони всі літнього плану. Це таке гарне містечко, але там немає опалення, а справа вже така, листопад, там жити неможливо без опалення. Тож що вони вигадали? Вони з автоматами ходять і дивляться (а в Скадовську штук десять п'ятиповерхових будинків, решта – одноповерхова забудова, таке маленьке провінційне курортне містечко), вони ходять цими будинками, і якщо люди виїхали, вони в ці будинки, які покинуті, заселяють людей із зони Пристані. Як це виглядатиме, що це буде, на якій підставі? Ну, на підставі воєнного стану: я з автоматом, я приймаю рішення, я крутий. Все. І заселяються не так військові, як люди, яких збираються евакуювати з Голої Пристані, Олешок, Кардашинки, Збур'ївки, щоб вони десь якось жили.
«Херсон для них – вітрина російських перемог, але в глухому куті»
- А з Херсона самого не змушують їхати?
- Ні, у Херсоні ніхто не примушує. У Херсоні, я б сказав, така напружена тиша, людей поменшало. У принципі, Херсон для них – це дорога валіза, але без ручки: вони її і кинути не можуть, тому це буде найганебніший удар, це єдиний обласний центр, який вони, скажімо так, навіть не захопили, а просто отримали. Вони його навіть не захоплювали, тут військ особливо й не було, були хлопці з територіальної оборони, яких підставили й розстріляли, і все, а потім вони просто заїхали сюди. Тут влади вже й не було жодної.
- А зараз як життя у місті виглядає? Тихо все?
- Ну, дивіться, Херсон практично не обстрілюють. Ось «Хаймарси» – це класні ракети, дуже точні, вони якщо потрапляють у готель, то потрапляють саме до цієї будівлі готелю, ну майже завжди. Але вони слабопотужні. Ось вони стріляють по Антонівському мосту, наробили там купу дірок круглих, але міст так і не зруйнували. Зате точно потрапили, майже в одне місце.
У місті майже все вимерло, тихо. Вечорами іноді на горизонті чути вибухи, але глухо, десь на лінії бойового зіткнення. Чим це скінчиться – незрозуміло. Якщо вони хочуть його захищати, то незрозуміло, що вони далі думають. Херсон, з одного боку, як би «вітрина російських перемог» – все акуратно, чистенько, тролейбуси, люди, навіть «РИА Новости» там знімало, що всі задоволені, люди ходять містом (влітку), на базарі працюють. З іншого боку, він [Херсон] перебуває в такому глухому куті, що сенсу його захищати особливо й немає, військових частин немає – ні українських не було, та й російських немає, промисловості захищати немає, стратегічної цінності він особливо не представляє.
Тобто Херсон як картинка. Це не Маріуполь, це не Куп'янськ, це не якісь інші міста, тут майже все ціле. Є розбиті три чи чотири місця – пара готелів, гуртожиток, де вони жили, колишня військова частина. А так місто все ціле, працюють тролейбуси, працюють маршрутки, підприємства не працюють, магазини практично не працюють (ну працюють, але один із двадцяти), працюють кафе. Ресторани зачинені, театр зачинений, кінотеатрів немає. Життя існує в чотирьох місцях практично: це два ринки – люди щось продають, щось купують годин до двох, це центральна вулиця, де люди ходять, проїжджа вулиця та центральна пішохідна вулиця Суворова, там просто люди гуляють, ходять, там ще кафешки працюють. Життя закінчується о четвертій годині: маршрутки вже з маршрутів ідуть, тролейбуси їдуть у депо. О пів на п’яту вони вже всі в депо, і до п'яти - все, місто практично вимирає.
- Це комендантська година починається?
- Ні, комендантська година пізно починається, але зараз темніє раніше. Одразу перевели час, українці зберегли український час, переведений на годину тому. А за місцевим часом – усі ці росіяни працюють за місцевим часом – темніє вже о сьомій годині. Вуличне освітлення є, не скрізь, але практично скрізь. А в будинках – ось 9-поверховий будинок, у ньому вікон шість світиться, а в ньому чотири під'їзди, дев'ять поверхів. Тобто виїхало чимало людей, ще в Україну виїхали. Вулицями гуляють лише жінки-собачниці, які ввечері вигулюють собачок. Я іноді виходжу гуляти о сьомій-пів на восьму, на перехресті двох таких крутих вулиць зупиняюся, прямо посередині перехрестя – і на всі чотири сторони до горизонту не видно ні людей, ні машин. Вимерло все.
- А скільки людей у місті лишилося?
- Скільки людей у Херсоні? Напевно, тисяч 30 чи 40. Їх практично не видно, але коли ходиш по ринках – там люди продають, купують продукти. Десь по місту люди ходять. Усі, хто міг, виїхали до України. Потім росіяни оголосили виїзд, усі колаборанти та їхні родини, і люди, яким справді дуже потрібно було – були без житла (розбите все) десь у селах, – вони виїхали до Росії. І місто – зараз я на балкон вийшов, дивлюся і на вулиці нікого не бачу, машина проїжджає раз на п'ять хвилин. Але, в принципі, світло є, вода є, каналізація є, навіть опалення начебто запустили – ну, запускали [опалення], і в деяких районах воно навіть є.
- А у вас є опалення?
- Ні, у мене не топлять, я тут гартуюся. Дуже багато людей, коли виїжджали, просто зібрали валізи та поїхали. Тут же ніхто не просив звільнити з роботи, просто у формі сповіщення: «Все, я їду». І ось у фірмі «Херсонтеплоенерго» багато людей виїхали, тепер у них там великі проблеми: як підтримувати котли, як підтримувати опалення, як ремонтні бригади? Але поки що воно все працює, поки що більш-менш тихо.
«Вивезли обласний архів, підігнали фуру до Художнього музею»
- А російських військових багато у місті?
- Практично ні. Машини їздять там, якісь служби існують. Дуже багато було чеченців одночасно, просто в центрі міста вони жили, потім десь із тиждень тому вони поїхали, типу на лінію фронту. Жили в школі, їх там приютили, прилетіли ракети, їх там повбивало багато. Нині їх практично не видно у місті. Солдати є, але дуже мало.
Військовий стан – мало того, що в нас був український військовий стан, то тут ще запровадили і російський військовий стан. А воєнний стан – [це значить] людина з автоматом може робити все, що хочеш: я з автоматом, у мене прав у десять разів більше, ніж у тебе.
У принципі, всі живуть одним днем: сьогодні добре, сьогодні тихо, сьогодні магазини працюють продуктові, працюють ринки.
- А як із грошима? Раніше, казали, можна було українськими картками спокійно розраховуватись і гривнями.
- Так. Найсмішніше, що сьогодні я в магазині корм коту купував і в російському магазині розрахувався українською карткою. Як вони там не кривилися – ну торгаші, щоби гроші не втрачати, [прийняли українську картку]. Свого часу тут ситуація була яка: росіяни навезли сюди грошей і вирішили їх просто роздавати. Роздавали всім – пенсіонерам, лікарям, вчителям, своїм військовим, чиновникам. Будь-які управління обласні назвали міністерствами, щоб грошей було більше. Вони ж нічого не виготовляли й не виробляли. І у людей чимало рублів було, а українських гривень сюди доставки не було, ті, що були на момент захоплення, вони й залишилися. Люди спочатку на базарах категорично відмовлялися приймати рублі: давайте нам гроші, а не ці папірці російські. А потім - теж гроші, теж ходять в обороті - стали їх брати.
Коли почався наступ: Давидів Брід, Милове – на базарах одразу всі перестали приймати рублі, кажуть, давайте гривні нам. Тоді обурилися Стремоусов, Сальдо, такий [Роман] Сапоньков – телеграмний блогер. Вони почали збирати дані, їздити й лякати людей: як це ви не приймаєте рублі, ви вже Росія! Тут усі напирають на те, що якщо Путін визнав, що це Росія, то це Росія. Але зараз навіть у російських магазинах можна розрахуватися українською карткою. Торговці подумали: чого ми втрачатимемо гроші?
Ходять і рублі, і гривні, на базарі люди просять по можливості розраховуватися гривнями. Якщо ні, то давайте рублі, але здачу дають гривнями. Тому рублів навезли великих номіналів, а для нормальної операційної діяльності потрібно, щоби були по номіналах і дрібні рублі, і великі. Якщо ти береш 5 тисяч рублів чи 2 тисячі, а купуєш буханець хліба, як він тобі дасть здачі? Кривилися-кривилися, а потім дають здачу гривнями навіть у таких явно проросійських чи російських магазинах, бо інакше не виходить ніяк. Солдати російські розраховуються рублями, у них нічого іншого немає.
Ну от якось так: начебто Росія, але гривня ходить. Намагалися сказати, що ми її заборонимо, але не вийшло. Це [говорили], коли все було добре. Тепер уже взагалі незрозуміло, бо ситуація, коли вони зняли та забрали пам'ятники, це… Я кілька разів бачив людей, які стояли перед пам'ятником Ушакову в центрі міста, розвівши руками та дивлячись на цей постамент. До речі, всі їхні працівники та чиновники, побачивши [знятий] пам'ятник, [сприйняли] це як символ такий: оп-па, отже, справа пахне... Зовсім уже погано, якщо пам'ятники повивозили.
- І пам'ятники, і останки Потьомкіна...
- Так, і кістки Потьомкіна ще. Я розпитував, там цікава історія: вони були нікому не потрібні, причому там черепа не було. Але начебто вивезли. А вчора та позавчора вивезли речі з обласного архіву: стояв БТР, машина і така п'ятитонна фура з відкритим бортом, відчинені двері – мабуть, виносили [архів]. Навіщо їм знадобився архів? То був обласний архів ще з часів царизму, там зберігалося все. А вчора підігнали таку саму фуру до Художнього музею – і теж вивантажували, щось виносили. Я не бачив, що виносили, але стояла фура з відкритим заднім бортом – я не думаю, що вони туди привозили, швидше за все, забирали щось із Художнього музею. Начебто, кажуть, із Краєзнавчого музею теж найцінніші експонати вивозитимуть. За версією Сальдо та Стремоусова, на зберігання, щоб «укронацисти» не зруйнували, хоча сенс цього незрозумілий.
Регулярно нас лякають, що буде обстріл, усі виїжджайте. Голосові повідомлення, есемески: «Херсон обстрілюватимуть ракетами, снарядами, бомбами». Хоча наразі не видно: блакитне небо з невеликою хмарністю, видимість – кілометр на кілометр. Під Херсоном рівний голий степ, де-не-де переміжний лісопосадками вітрозахисними, і то їх, швидше за все, вирубали. Вони такі хирляві були, там особливо й сховатися нема де. Тут наступати дуже складно – як з одного боку, так і з іншого, тому я не знаю, як це все виглядатиме. Дощів поки що особливих не було, але наступати – це самогубство, як Україні, так і Росії. Тому я не знаю, як це «наступатиметься».
Не бачив такого ніде – ні ДОТів, ні ДЗОТів, ні блокпостів на дорогах. Може, десь за містом, але там я не буваю. Військ не видно у місті. У селах так, у селах, кажуть, їх дуже багато під Херсоном. Таке відчуття, що, з одного боку, Херсон здавати не можна, бо це буде удар гірший, так би мовити, ніж крейсер «Москва». Херсон, на жаль чи на радість, виявився єдиним обласним центром, який захопили росіяни. Тепер віддати його - так це шалбан по самолюбству. А не віддавати його теж не можна, бо велике угруповання військ на правому березі, його треба годувати, солярку [постачати], а в принципі транспортні сполучення практично порушені.
Тэги: