Ян Ярчук
Іван із позивним Таксист – водій евакуаційного автомобіля у 39-ї окремої бригади берегової оборони. Його завдання здається простим: сісти за кермо й довезти людей. Але від того, наскільки швидко і вправно він це робить, часто залежить життя бійців на передовій, зокрема на Херсонському напрямку.
«Газу – і погнав», – жартує Іван, але за цим гумором криється реальність війни, в якій дорога може стати смертельною пасткою, а кожен виїзд – викликом на межі можливого. Історію військового розповіли на сторінці 39-ї окремої бригади берегової оборони.
На сторінці бригади систематично публікують історії військових, які боронять нашу державу.
Від цивільного водія до водія евака
На початку великої війни завдяки військовому квитку зі званням старшого матроса його одразу прийняли до щойно створеної 126-ї окремої бригади ТрО (нині – 39-та окрема бригада берегової оборони).
Спочатку Іван був гранатометником, виїжджав на лівий берег Дніпра. Гранатометом там, зауважує Таксист, він не скористався, а от під час одного з виходів довелося застосувати навички бойового медика.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Один влучний постріл: військовий з одеської бригади збив російський штурмовик Су-25
«Напередодні мені сказали, що я відповідатиму за зв’язок і медицину. Ми вийшли з човна, ледве він відійшов від берега, прилетів ворожий «мавік» і скинув гранату. І от у мене, новоспеченого медика, двоє поранених… Усі розгублені, скажу чесно, я теж. Але нічого – опанував себе, по протоколу MARCH надав допомогу. Накрилися чорною плівкою, якої, на щастя, було на березі вдосталь, та чекали на евакуацію. Коли поранених побратимів забрали, пішли на позицію. Під час тієї ротації поранених, на щастя, більше не було», – згадує Таксист.
Коли його батальйон виконував задачі під Часовим Яром, став водієм.
Там він возив побратимам БК, здійснював ротації груп, вивозив поранених.
«Сідаю і їду, бо я потрібен хлопцям»
Повернувшись на Херсонський напрямок, продовжив робити те саме.
«Я не вважаю свою роботу найважчою, особливо у порівнянні з піхотою. Звісно, втомлююся. Дошкуляє дефіцит сну. Виїзди, в основному, в темну пору доби. Ти не спиш до виїзду і після нього не одразу засинаєш. Дві-три години «перекимарив», зранку треба встати щось робити. І так кожен день. Я завжди маю бути напоготові, щоб у будь-яку хвилину заскочити в машину і мчати на завдання. І цей рефлекс постійного руху не зникає», – говорить Таксист.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Перший свій дрон я спаяв сам»: історія військового з одеської бригади
Виїзди на передову не бувають безпечними. Проте без логістики виконання завдань на фронті неможливе.
«Найбільше лякає те, що хтось поранений»
За словами військового, страх присутній, але він не має на щось чи на когось впливати:
«Сідаю і їду, бо я потрібен хлопцям. Навіть мінімальне – мішок їжі – хтось повинен привезти на позиції. Та й узагалі, про себе я під час роботи не думаю взагалі. На це немає часу. Треба швидко їхати, не втрачати пильності, бо на дорозі трапляється багато різного непотребу. Уламки, будівельне сміття, міни, «пелюстки», через які часто «мінусуються» колеса».
За його словами, коли чує у рацію: «Таксист, працюємо», найбільше лякає те, що хтось поранений.
Втома, говорить Іван, з часом накопичується, її не уникнути. Але й до цього він ставиться філософськи:
«Робимо щодня те, що маємо робити, ведемо боротьбу з ворогом – без прогнозів і пустих сподівань», – підсумовує військовий.
Фото: 39-та окрема бригада берегової оборони
Дарина Лапіна
