Своє перше інтерв’ю після повернення до звільненого українською армією Херсона очільниця Херсонської міської військової адміністрації Галина ЛУГОВА давала журналісту NewDay ua буквально на бігу. Адже проблем навалилося стільки, що доводиться просто розриватися між ними. Допомоги потребують і люди, і комунальне господарство. А на додачу, у Галини Леонідівни наразі немає ані власного житла (сімейний будинок а Антонівці згорів іще навесні), ані службового кабінету. Тож працює в Херсоні, а на ночівлю після дев’ятої вечора доводиться їхати аж до Миколаєва. О шостій ранку підйом – і знову в Херсон. Так щодня. Отже, на наші запитання Галина Лугова відповідала, перебуваючи як раз у дорозі.
– Галино Леонідівно, які Ваші враження від Херсона після тривалої розлуки з рідним містом, які почуття переповнюють? Очікували його таким побачити?
– Відверто кажучи, почуття мене переповнюють дуже суперечливі! Щаслива, що Херсон знову вільний. І що я повернулася. Але серце крається від смутку й тривоги, від того, що з моїм любим Херсоном зробили вороги. Адже немає ні світла, ні води, ні тепла, вулиці похмурі. Надихають неймовірні люди. Незважаючи на те, через що вони пройшли за ці вісім місяців окупації, вони знаходять у собі сили посміхатися.
– Як Вас зустріли херсонці?
– Кажу ж – херсонці неймовірні. Зустрічали обіймами, зі слізьми на очах. Кажуть, бачили мої виступи у медіа, читали їх через інтернет, і це була велика підтримка. Вона допомагала підживлювати віру, що окупація – то не назавжди, що біда минеться. Тож чула від них багато слів вдячності.
– Хто з працівників виконавчого апарату міськради, заступників міського голови Ігоря Колихаєва та керівників комунальних підприємств, котрі залишалися в окупації, вже з’явилися на роботі після звільнення Херсона?
– Вийшов на зв’язок заступник міського голови Володимир Пепель. Але спілкувалася з ним тільки в телефонному режимі – побачитися змоги не було. З інших заступників – нікого. З’явився начальник служби архітектурно-будівельного контролю Ростислав Маршак. Його затримували окупанти, але після звільнення з полону він зовсім не давав про себе знати і що робив, з ким контактував – невідомо. Попросила його написати пояснювальну записку з докладним звітом про це. Далі вирішуватимемо.
– Чи склалася співпраця міської військової адміністрації та обласної військової адміністрації, ваші стосунки із головою ОВА Ярославом Янушевичем?
– В добрий час сказати, порозумітися було легко, бо в нас одна спільна мета – забезпечення життєдіяльності міста-героя, добробуту людей. Ми мислимо в схожих напрямках і є командою однодумців.
– У перший день після звільнення Херсона в соціальних мережах розповсюдили заяву якогось «тимчасового штабу», що нібито «взяв під контроль» будівлю міськради. Можливо, після повернення до Херсона «штабісти» вже були в тій будівлі чи одразу з’явилися й запропонували допомогу комунальним службам?
– Ні про який «тимчасовий штаб» мені нічого не відомо. Можливо, це був фейк. А стосовно міськради, то в її будівлі зараз знаходитися просто небезпечно для всіх. Сапери зачистили тільки перший поверх і зняли там розтяжку. Що приховується на горішніх поверхах та в підвалі, ще треба перевірити, а поки там знаходитися не можна. В інших адміністративних спорудах так само – сюрпризи на кожному кроці. В одній з них під час розмінування стався такий вибух, аж уся споруда здригнулася. Але люди, на щастя, не постраждали.
– Свого часу Ви говорили, що у резервному фонді муніципального бюджету вдалося накопичити 90 мільйонів гривень на відновлення пошкодженої та зруйнованої інфраструктури обласного центру. Прийшов час витрачати ці гроші. Але хіба їх вистачить?
– Маємо вже більше, ніж 90 мільйонів. Гроші в нас є, але грошей, як відомо, багато не буває. Вже пішли певні витрати на пальне – насамперед, йдеться про закупівлю його для забезпечення роботи потужних дизель-генераторів у лікарнях. Незабаром для цього прибуде перша партія з 35 тонн «солярки». Та й загалом, без допомоги Херсон не залишився. Вона прибуває з усього світу – щодня приймаю понад півсотні дзвінків з цього приводу від міжнародних організацій та гуманітарних фондів. Від ООН прийшла, зокрема, спецавтівка «швидкої допомоги», заповнена ліками, і невдовзі будуть іще. Держава скерувала до міста потужну техніку для ремонтних робіт – автовишки, крани. Зараз складаємо перелік такої техніки, яка потрібна додатково.
– Ваша оцінка – за який час вдасться повністю відновити подачу електроенергії та води, роботу системи центрального опалення в Херсоні?
– Для цього наполегливо працюють усі служби – як державні, так і міські. Але пошкодження інфраструктури дуже серйозні – насамперед, із світлом. За межами Херсона потрібно терміново відновлювати знищені окупантами лінії електропередач протяжністю кабелю, відповідно, 300 і 200 метрів. Роботи ведуться в режимі 24/7, але ситуація складна. Буде електроенергія – запрацює водогін та каналізація, зможемо подати опалення. До речі, ТЕЦ у Херсоні також постраждала від вибуху, але пошкодження там не такі серйозні. Все можна виправити, але про конкретні терміни говорити важко.
– У деяких колаборантів, котрі повтікали з міста разом із російською армією, тут залишилося гарне житло. А в декого, на кшталт Володимира Сальдо чи Ігоря Семенчева-молодшого – так і розкішні маєтки. Як гадаєте, можливо варто якщо не передати цю нерухомість у власність родинам, котрі позбулися даху над головою через обстріли, то принаймні надати його їм для тимчасового проживання?
– З другого дня в Херсоні до мене постійно підходять містяни – громадські активісти, члени тероборони, партизани, котрі вели свою боротьбу в окупації. Вони одностайні – хочуть, щоб майно колаборантів, зокрема, Володимира Сальдо, Ігоря Семенчева, Віталія Булюка та інших було вилучене на користь громади й використовувалося на потреби населення. Будемо готувати звернення до народних депутатів, аби Верховна Рада України прийняла відповідний закон. І вилучення цінностей, залишених зрадниками, сталося не тільки в Херсоні, а й по всіх регіонах України.
– Ваш із чоловіком дім у приміському селищі Антонівка також знищили у перші дні вторгнення. Як влаштувалися зараз і де плануєте жити?
– Визнаю – це проблема, і неабияка. Думаю над нею щодня. Моя родина залишається у Вінниці, сімейний будинок в Антонівці спалили, власники тієї квартири у Херсоні, де я переховувалася до евакуації, також виїхали й іще не повернулися. Наразі, знімаю «ліжко-місце» в Миколаєві, і щовечора туди мотаюся. Втім, херсонці пропонують своє житло, як тимчасовий прихисток. Мабуть, одну з таких пропозицій доведеться прийняти.
– Що хотіли б побажати землякам у цей складний час?
– Насамперед, витримки, терпіння, мужності й здоров’я. Віри в те, що все буде Україна. Мої земляки вісім місяців задихалися під тиском окупантів. Але тепер можуть на повні груди дихати й насолоджуватися солодким повітрям свободи. Херсон розправляє крила й гукає всьому світові: «Ми вільні!».
– Дякую за інтерв’ю.
Тэги: