Село Українка розташоване в сірій зоні на межі Миколаївської та Херсонської областей, тому страждає від постійних російських атак. На початку літа мережею поширилася інформація, наскільки важкою ціною відбулася евакуація тварин із фермерського господарства, розташованого в Українці. Як тоді вдалося вивезти корів та як сьогодні виживає сільськогосподарське підприємство?
Самих росіян місцеві бачили в селі лише в березні, коли колона ворожої техніки заїхала на об’їзну дорогу. Але тоді українські військові завдали удару, окупанти почали втікати й вирішили воювати з місцевими мешканцями дистанційно – за допомогою снарядів та ракет. Більшість цивільних з Українки вже виїхали, а ті, що залишилися, у перервах між обстрілами рятують сусідські будинки від вогню, доглядають за тваринами та навіть намагаються збирати врожай, пише bihus.info.
Людмила Голуб керує сільськогосподарським кооперативом «Авангард». Підприємство, створене на базі колишнього колгоспу в Українці, уже більше 20 років займається розведенням корів, телят і свиней, а ще вирощуванням пшениці, ячменю, соняшника та гороху.
Від початку березня росіяни б’ють по «Авангарду» регулярно.
«У нас по підприємству прилетіло 10 березня. Це був перший обстріл. Попало в телятник, загинули 12 телят», – розповідає керівниця кооперативу.
Через два дні, у ніч із 12 на 13 березня, окупанти вдарили знову. Авіабомба знищила будівлю, де розміщувалося овочесховище та де зберігалися машини для переробки зерна.
Ще одна атака утворила 5-метрову вирву прямо перед офісною будівлею підприємства. Далі згоріло приміщення телятника, пошкоджено кузню, майстерню та склади.
Вересневий же удар росіян пробив діру в стелі корівника.
Від постійних атак страждали й тварини. Понад пів сотні телят на підприємстві загинули, ще частина отримала поранення. Регулярні гучні обстріли призвели до стресу й хвороб. Людмила Голуб каже: так продовжуватися далі не могло, відтак, вирішили, що частину телят віддадуть на перетримку, корів – у притулок, ще інших – просто вивезуть подалі. «Велика евакуація» була запланована на 3 червня. «У той день удари окупантів по підприємству були особливо жорсткими.
«Півтори години був масований обстріл. Вони (російські військові, – ред.) били, доки не розтрощили скотовоза. Я думаю, що причина була в тому, що один скотовоз зайшов одразу за іншим, а ще був супровід поліції. Вони з дронів подумали, що нам якусь зброю завозять. Як нас там не вбили, я не знаю. Це просто якесь чудо», – пригадує жінка.
Вантажівка, на якій евакуювали корів. Фото: Андрій Ковч
Та спроба евакуації завершилися трагічно: через обстріли росіянами загинула одна людина, було вбито тварин, втрачено транспорт, яким евакуйовували. Тож знайти тих, хто б зголосився на ризиковану справу було складно.
Вдруге вивезти тварин із ферми з Миколаївщини допомагали волонтери з Дрогобича, що на Львівщині, які побачили прохання про це в соцмережах. Одним із волонтерів був заступник міського голови міста Андрій Ковч. Чоловік каже: одразу приступили до розробки плану евакуації. Варіантів було декілька: перегнати тварин полем або ж вивезти «Газелями» чи скотовозами. Уже на Миколаївщині план постійно змінювався.
«Вони жили під обстрілами, вони не були придатні для перегонки полем – вони би просто розбіглися», – каже чоловік.
Волонтери взялися шукати когось, хто взявся би перевезти тварин, але підприємці, почувши що треба робити, відмовлялися. Тоді вирішили купити транспорт самостійно, навіть знайшли «Газель», але зрозуміли, що маленькою вантажівкою возитимуть тварин декілька діб. У результаті волонтерам таки вдалося домовитися з власниками скотовозів і знайти водіїв, готових ризикувати. Домовилися і з певними підрозділами ЗСУ, які базувалися поруч
«Евакуація була непростою, під час вантаження тварин у скотовози почалися обстріли, тварини, які й так були у стресовій ситуації, лякалися, не хотіли йти, впиралися та намагалися тікати. За таких обставин навіть важко було зрозуміти, скільки точно тварин завантажено, рахували приблизно. Загалом вдалося вивезти понад 80 телят різного віку та близько 40-43 корів, половина з яких запліднені. Також близько 15 корів через стрес протягом тижня не давали молока, мали ускладнення через це та потребували допомоги ветеринара й лікування», – розповідав потів Андрій Ковч виданню drohobych.city.
За словами волонтерів з Дрогобича, формально, юридично, громада купила цих корів. Фактично ж їх евакуювали на свою територію задля збереження породи та щоб звільнити більшість людей підприємства в Українці, які доглядали за тваринами, від необхідності перебувати в небезпеці.
«Я був приємно вражений сміливістю, позитивом, добротою керівниці господарства, пані Людмили Голуб. Ми також із задоволенням передамо “Авангарду” приплід від евакуйованих корів для розвитку тваринництва надалі», – пообіцяв Андрій Ковч.
Евакуйовані з Українки до Дрогобича тварини. Фото: Андрій Ковч
«У нас на підприємстві на даний час працює 10 чоловік. Приїжджаємо зранку, поробили все й поїхали. Були моменти, що приїжджали на годину, “Градами” так крили. Залишилося трохи корів, декілька телят ще є, свиней тримаємо. Зерно ще є з минулорічного запасу, нового ми не зібрали. І ми стараємося його зберегти, щоб було чим кормити тварин», – розповідає Людмила Голуб.
У користуванні підприємства знаходиться понад 1200 гектарів землі. На частині полів цьогоріч зробили дослідні ділянки, щоб побачити, які сорти пшениці та ячменю краще ростуть і дають більше врожаю. Посівна, за словами керівниці кооперативу, відбувалася під постійними обстрілами, але працівники все одно виходили в поле. Утім, зусилля виявилися марними.
«На полях знаходилися три поливні установки, танки російські прямо по них поїздили. Все спалили, ми не змогли зібрати нічого. 50 гектарів зернових згоріло, горох ми не змогли зібрати – просто не могли до нього дійти, а потім уже було пізно. Ще посіяли соняшника 200 гектарів, обробляли. Я ще планую, що, може, зберу його зараз, але не знаю, дуже складно, обстріли не припиняються», – каже жінка.
Ті працівники підприємства, які нині залишилися в селі, окрім роботи, займаються і підтримкою життя в населеному пункті. Найбільше клопотів з домашніми тваринами, які залишилися, тож робітники годують місцевих котів та собак, шукають їм нових господарів. Окрім цього, намагаються боротися з пожежами, які виникають після обстрілів. Для цього за допомогою генератора накачують воду в діжки.
«У нас на підприємстві була своя пожежна машина, дуже проста, примітивна, але якщо щось загоряється, то ми що можемо – затушуємо, щоб на інші хати не йшло. Нещодавно більше 60 снарядів прилетіло. Вони просто б’ють, знищують село. Хат цілих практично не залишилося, і люди не можуть відремонтувати, бо тільки наче затихли, так знову літають дрони. Знаходимося на лінії вогню», – каже Людмила Голуб.
Тэги: