День 997. 16 листопада. Що обговорюють херсонці у соцмережах

Багато хто пише мені: як же я хочу додому… Точно розумію Вас! Не перебуваючи якийсь період часу, туга просто душить (як мінімум мене). Але на відміну від вас, я часто буваю в нашому рідному місті. Побути вдома, пройтися чи проїхатися рідними та знайомими вулицями міста.
Але через день/два (у разі, якщо не було прильоту поблизу) все розчиняється. Реалії того, що відбувається, змушують тверезо подивитися на речі. Особливо у вихідні, коли місто затихає та повністю спустошується. Як же не вистачає вашої енергії… 

*** 

Цікаво просто, а чи є на Банковій журнал обліку… планів?

***

ЗАПОВНІТЬ ПРОПУСК…
Що не можна казати внутрішнім переселенцям, або “Лексикон прописних істин” (ну, майже, бо я жодного разу не Флобер).
Довго думала, чи писати. Написала лонгрід – стерла. Але ж болить… тому скоротила до 5 пунктів, що болять найбільше.
Рекомендується до прочитання виключно добрим та притомним людям. Злих, недобрих та не схильних до емпатії чи критичного мислення забаню.
1. “А хата хоч ціла?” – люди добрі… “Добрі” тут без іронії, бо питаєте з найкращих міркувань. Та тільки ви щиро поспівчуваєте 5 хвилин, а ми з тим живемо хто під 3, а хто й 11 років. Постійно. Люди без коріння, із спогадами замість оселі і з нульовою перспективою її мати деінде ще в осяжному майбутньому.
2. “Ми вже не повернемо ті території.” – Ну, так, коли ті території – не рідний дім, то “реалістичне мислення” дається значно легше.
3. Хет-трик “Чому ви не їдете назад до … (заповніть пропуск будь-яким фронтовим населеним пунктом) … же деокупували/не в окупації, та вже все нормально?”, “Чому всі люди не хочуть виїхати з … (заповніть пропуск будь-яким фронтовим населеним пунктом), там же небезпечно?”, “Вам що тут … (заповніть пропуск будь-яким місцем тимчасового проживання переселенців) зле?” Ще гірше, коли кажуть “Вам же тут все дали”. – Ну от не можна бути такими невігласними! Не-мож-на. Декілька фактів: 1) На Херсон у вересні було 2274 скиди з фпв. Вибухівки. По цивільних, їхніх автівках, швидкій і комунальниках. Плюс мінування. Плюс до 300 снарядів по місту й околицях на день… 2) Безкоштовного житла держава переселенцям не дає. Ціни на оренду житла в рази перевищують середньомісячні зарплати. (Така, в більшості, своєрідна гостинність мешканців неокупованих територій). Є щасливі виключення, їх небагато, але я тому живий свідок, вони є. І про це буде окремий пост вдячності. 3) Переселенські виплати – 2 чи 3 тис. гривень; якщо ти працюєш, то не отримуєш і того, навіть на дітей. 3) Нам, переселенцям, – суб’єктивно – зле, бо ми не вдома. З нашою любов’ю до місць, куди ми переселилися, цей внутрішній стан ніяк не пов’язаний.
4. Ще солодка парочка “Це тому, що ви там у … (заповніть пропуск будь-яким фронтовим населеним пунктом) погано чинили спротив/не тою мовою розмовляли”, і ще додають бздури типу “От ми б тут (заповніть пропуск будь-яким не фронтовим населеним пунктом, чим західніше, тим самовпевненіше) стріляли б по них з кожного вікна” чи “хвалять” типу “А Ви так гарно розмовляєте українською”. Дивно за 30 років незалежності, правда? Про мову колись напишу окремий лонгрід, непопулярний. Про “з кожного вікна” (по броні з 30-м калібром на ній, ага, чи по танку, з мисливської берданки) може написати хіба що неляканий ідіот, який диванно корчить з себе Рембо.
5. І вишенька: пісня “У мене немає дому”, в постійній ротації на радіо та в будь-якому “поважному” закладі, від генделя до ресторану. Емпатія на рівні табуретки. Дарую лайфхак: “Де б я не був, не забуду дім…” серце рве, але якось лагідніше.
Я майже навчилася не показувати, як болить. Та переселенське життя досі сприймається як незаповнений пропуск в два з половиною роки.

***

Я в Херсоні. Сестра з батьками в Олешках.
Мої племінниці від Рівного до Дніпра.
Я мала нагоду виїхати в перший день і в окупації також.