Марина Поліщук
Як кажуть у Херсоні, якщо летить у тебе, ти не почуєш….. Жахливо….
***
От мене дивує постановка питання: а при нас, а при них. Росіяни напали саме тоді, коли вважали за потрібне. Можливо, коли зрозуміли, що зі зміною влади країна все одно йде визначеним раніше шляхом. Бо не Порошенко і не Зеленський рухали народ, а відбувається формування нації, болючий процес, коли різні політичні погляди, течії переплітаються. Так от, вони переплелися, багато проросійського у нас було, але воно поступово вимивалося. Думаю, росіяни от це якраз розуміли, що треба йти у момент, поки ще у них начебто було досить прихильників. Але кількість прихильників путін переоцінив, як і не зрозумів нашу ментальність. Тому, припускаю, навіть якби лишився Порошенко президентом, то широкомасштабне вторгнення все одно відбулося. Інша справа- готовність. Тут теж можемо лише припускати.
***
Трудолюбівка – село контрастів, де поряд зі зруйнованими війною будинками – відремонтовані та живі.
Село з однієї вулиці у Нововоронцовській громаді.
Місцеві мешканці розповідають, що раніше село було дуже гарним. Проте зараз велика кількість будинків – зруйновані внаслідок ворожих обстрілів та боїв. Багато жителів відмовилася відбудовувати свої домівки та беруть сертифікати на придбання іншого житла.
Проте в село повертаються люди. Ремонтують дахи, вставляють вікна, наводять лад в дворах, висаджують квіти, розводять курей та кізочок, що пасуться прямо вздовж дороги, обробляють землю.
***
Україну вперше з початку повномасштабного вторгнення відвідала представниця королівської сім’ї Британії.
Герцогиня Единбурзька Софі Гелен зустрілася з внутрішніми переселенцями й відвідала місце масового поховання в Бучі, де поховані жертви російської окупації.
У Києві герцогиня зустрілася з Володимиром та Оленою Зеленськими і передала їм приватне послання від британского короля Чарльза ІІІ.
***
Коли на короткий час їдеш із Херсона і потрапляєш в інше місто, то контраст розуміння та відчуття війни дуже помітний. З одного боку ти хочеш, щоб громадяни країни були єдині в цьому відчутті, а з іншого – добре, що при всій небезпечній ситуації в будь-якій точці країни, ти все-таки можеш на годину, на день, перезавантажити свою нервову систему для того, щоб знову повернутись на передній край війни і виконувати свою місію. Для мене таким місцем перезавантаження завжди був театр. Театр, коли він вщент заповнений людськими емоціями. Ось і тепер – Одеса, Національний театр опери і балету, премʼєра, людське море нестихаючих аплодисментів. Дякую, друзі. Повертаюсь у Херсон наповненим і підлікованим!
***
Херсон у квітні.
Нечувано швидко закольорились квіти й дерева, двори прикрасились вишневим цвітом, а каштани додали пишного настрою вулицям.
Коли гріє сонце, їздять тролейбуси, а люди п’ють каву на літніх майданчиках, здається, що це той самий рідний Херсон, який ми усі знаємо.
Та варто лише озирнутися, як близькість війни кидається в очі. Діти катаються на гойдалці, посіченій уламками. Руїни і свіжі сліди від артилерійських ударів на дорогах і в парках. Варто прислухатися і щовечора можна почути, як летить по Острову і ХБК, по центру і трохи менше по Тавріку.
Ми не можемо погуляти на набережній, поїхати на пікнік у Гідропарк, покататися плавнями на байдарках. Ми подумки шукаємо укриття на вулиці, стараємось обходитись послугами на районі. Навчання онлайн і дворова соціалізація офлайн. І фатальні настрої у жартах.
Але тут все одно пахне так, як ніде у світі. Акація і тепле повітря. Річковий вітер, що пахне морем і неймовірний захід сонця. Тут завжди буде затишно, як удома. Бо це і є дім.
Дарина Лапіна
