День 466. 4 червня. Що обговорюють херсонці у соцмережах

Сьогодні День вшанування пам’яті дітей, які загинули від рук російських тepopucтів з 2014 року.
Спіть спокійно дітки, кара небесна наздожене кожного хто забрав ваше життя…

Ранковий пошук в новинах приводів для оптимізму, результатів не дав.
А тут ще де-які закордоні експерти пишуть про те, що орки б’ють наші склади з Б/К швидше, ніж ми отримуєм нові партії снарядів від партнерів.
І взагалі мене засмучує тон розчарування, який я все частіше відчуваю в коментарях західних спікерів.
Але в Херсоні є і позитивні події: не дивлячісь на обстріли, подешевшали огірки, кріп і полуниця – це з оптимістичного

Тільки-що по телебаченню передали, що утримання одного полоненого рашиста обходиться Україні в 10 тисяч гривень щомісяця (утримання, годування, лікування). Це якраз місячна зарплата доцента університету. Товариство, що відбувається? Чому на ворогів гроші є, а на своїх освітян грошей бракує???

Херсон. Центр. “Что вижу – о том пою”. Відповісти на питання “Як там в Херсоні?” не можу, я досі не можу це сформулювати… Сховище на бульварі Мирному відреставроване і відкрите! Маршрутки ходять навіть після обіду. Народу в місті чимало. Я люблю ходити після обіду, коли мало людей. Бабахи, цвірінькання птахів, вітер – все таке твоє рідненьке.

А що це всі про укриття заговорили? В нас же є ” Пункти незламності”. Чого про них мовчать? Чи не на часі? А яка ідея була! Скільки коштів витратили! Скільки генераторів пішло кудись у невідомому напрямку, замість того, щоб потрапити на фронт, там де вони найпотрібніші? Особливо мені подобалось, як їх у Херсоні в палатках розмішували. А на палатці написано ” За ініціативи Олени Зеленської”

У Польщі живуть понад мільйон українських біженців. Хтось – досі на розкладачці у притулку, а хтось почав свій бізнес чи побачив нові перспективи.

самовидці розповіли про два випадки
– на вільній частині Херсонщини батьки написали заяви директору школи щоб з їх класу забрали дітей колаборантів
– на окупованій території Херсонщини дитина колаборантів потайки від батьків навчається он-лайн в своїй українській школі

Сегодня ровно год как мы выехали из оккупации. Ровно год как я последний раз была в Херсоне. Ровно год как я оставила свой дом.
Как я чувствую себя? Свободной. Оккупация — это ад. До сих пор иногда думаю что всё это какой то сюр…такой же сюр как защита русскоязычного населения на территории чужой страны.
За 96 дней в оккупации я познала такую ненависть, которую ня никогда не чувствовала за все свои 34 года до этого. За эти 96 дней я познала страх, который никогда не знала до этого…
А ещё я поняла, что если бы я была как Магнето, я бы без мучения совести превращала в металлические мячики всю российскую технику со всем что было там внутри.
Прошел уже год. А чуть больше чем через месяц я приму решение увезти детей в безопасность. Но это потом. А пока, год назад, я радуюсь что выехала из этого ада. Я не знаю что дальше…у меня едва ли есть план на более чем следующую неделю…