Євгенія Весна
Вчора, переглядаючи пости друзів і знайомих, знову спіймала себе на тому, що мене тіпає, коли у стрічках українців аж пре така закордонна няшність. От ми їмо морозиво біля фахверкових будиночків, от ми вже надягли купальники… От порадійте за нас. Вибачте, люди, НЕ БУДУ я за вас радіти. Поки не буду. Бо тупо НЕ МОЖУ. Бо у мене горить Бахмут.
В Бахмуті ФОСФОР. Заборонений бляха фосфор.
…
P.S. десь глибоко в душі я знаю, що краси теж треба. але от ніколи вже не забуду, як в перший місяць війни одна художниця (була у мене в друзях) виїхала з України і одразу почала постити себе красиву зі своїм хлопцем на морі. Я спитала – тобі це точно ок? Нічого не муляє? На що отримала відповідь: “Лєна, тебе ещё морька показать?” І смайлік.
Ця прірва – кому форфор, а кому смайлік – буде рвати мене довго. а може й довічно…
не думаю, що це лікується.
Перша ранкова кава на балконі в режимі літа – то фактично стрибок в неймовірне. Тут і «вшите» зі школи передчуття канікул, і мандраж від любові до теплого моря, і свобода від товстезних зимових шкарпеток.
Можна дихати на повні груди, можна розтектися-розплавитись, можна мріяти, можна… та взагалі все – можна!
Можна вірити в літо після війни, в море без мін, у відпочинок без сирен. Вірити в розслаблений спокій, якого вже так давно не було. Вірити у свіжість креветок на скадовському пляжі та нерозбавленість пива в Залізному Порту, у нічну прохолоду вітру в Судаку, в бульбашки шампанського на набережній Ялти… Вірити в байдарку у плавнях під Херсоном, в прогулянкову яхту на одеському морвокзалі…
Можна заплющити очі, намалювати в голові справжнє літо без русні, і знову і знову донатити тим, хто втілює цю нашу мрію в життя.
Музей тоталітаризму в Херсоні.
Під час окупації до власника музея завітали “гості”. В масках, з автоматами, зі “свідками” у штатському.
Як мені нещодавно розповів сам Віталій Олександрович:
“Значить, відкриваю- заходять. Нічого не питають, розсереджуються у дворі та в будинку. Їх головний каже: ну чьто давайтє посмотрім чєм ви тут занімаєтесь.. Відкриваю двері будівлі, де саме музей. Він такий зирк зирк по сторонам, а потім і каже “о, так ви свой, а чьто нам говорілі, чьто ви баньдєрівець, нє пайму, ладна ізвінітє, будут бєспакоіть званітє, вот мой номєр”
“найважче було в той момент не заржать, але я протримавсь, поки вони не вийшли”- розказав Трибушний Віталій Олександрович
І- інтелект
У Херсоні тільки й розмов, що про море…
Тоді ми поїхали. В ліс, в Скадовськ… Думала щось про це написати. Не буду. Не можу. Не хочу…
Що транслюють наші новини?
Коронацію монарха Великої Британії.
Що транслює моя стрічка у фб?
Палаючий Бахмут. Плач за загиблими. І безкінечні збори…
Іноді мені здається, що думка про паралельні світи більш матеріальна, ніж це прийнято іважати.
Росіяни готуються до українського контрнаступу, прожовжують евакуювати колаборантів та їх родини з тимчасово окупованих територій півдня України.
Марина Поліщук
