Євгенія Весна
Хоч щось закінчилось. Правда на папері.
Люди продовжують хворіти і на жаль і…
Ця зараза не зникне із планети. Майбутнім поколінням прийдеться також цю заразу знати. Прийде час, коли дійсно ця хвороба, буде не страшніше, а ніж легка нежить. А поки що :Пандемія коронавірусу офіційно закінчилися.
ВООЗ скасувала статус пандемії COVID-19, повідомив голова організації.
З початку пандемії померло щонайменше 20 млн людей. І це приблизна кількість. В Україні з початку повномасштабного вторгнення, статистика тільки приблизна.
У Херсоні вчора, як повідомив Юрій Соболевський , понад 160 людей прийшли здати кров пораненим. Серед них і іноземці.
Цитую “Мост”: “Прийшли здати кров і жителі Херсона, які проходили цю процедуру після минулого масованого обстрілу Херсона. Були засмучені тим, що їм відмовили через норми, за якими не можна здавати менше, ніж через місяць з минулої процедури”.
Зранку написала у меседжер одному херсонцю: як він. Відписав ото зараз, що не побачив повідомлення, здавав кров, там дуже багато людей було.
У місті, яке вчора було під страшними обстрілами, наступного дня люди вийшли з-за стін, щоб здати кров для інших. Як на мене, українці найкращі люди на землі, не ідеальні, але найкращі.
Херсон… Вже другий день не можу дійти до тями. Ті, що ще недавно казали херсонцям “ми прішлі вас защіщать”, “Херсон – русскій горад, расія здєсь нафсєгда”, малювали нам брехливі перспективи “прєкрасной жизні в саставє арсійскай фєдєрації” – тепер безжально стирають мій Херсон з лиця Землі, вбиваючи цивільних херсонців десятками на день. Ненависть до загарбників фактично досягла критичної маси. Напевне, це вже закладеться на генетичному рівні і росіяни це відчувають. Навіть ті, яких можна назвати нормальними. Мій приятель з-запорєбріка з початком повномасштабного вторгнення був просто у шоці від того, що відбувається. Перший час він регулярно мені писав, питав, як ми. Я відповідав, нічого не приховуючи, у всіх подробицях. Він казав, що читає інформацію, з альтернативних джерел, дуже переживає за нас, українців. Після чергового гучного “подвигу” загарбників і розголосу у світовій пресі (це була Буча) він несміло почав свого листа: “Саша, я не знаю, как ты сейчас комне относишься…” А потім замовк. Гадаю, після всього, що окупанти тут натворили, йому просто страшно мене зачіпати. Та воно, мабуть, і на краще, бо я не певен, яка буде моя відповідь…
Херсонці зараз розділилися на тих, хто лишився, і хто виїхав. Дехто з тих, хто лишився, докоряє тим, хто виїхав. Я сам пробув у Херсоні десять місяців, з них вісім в окупації і пережив ту жерсть після звільнення – без води, без світла, без зв’яку, без Інтернету. І постійні обстріли. Тому десь у глибині душі я їх розумію, але чи можна судити людину, не пройшовши її шлях? Вчора одна моя знайома пані прокоментувала мій пост п’ятиденної давності “А у нас дощить” – зі світлиною роси на траві і кульбабкою: “А у нас люди гинуть.., Херсон страждає і з ним – люди..” Я прочитав у цьому коментарі докір. І відразу мені захотілося вибачитися за те, що я двічі вижив в епіцентрі вибухів, коли нам двічі прилетіло (травми не рахуються), і за те, що я наступного дня був евакуйований під обстрілами у відносно безпечний район України. Я наївно думав, що мої світлини хоч якось підіймуть настрій моїм друзям у цьому постійному треші, а виходить, знімати квіточки поміж повітряними тривогами – “смертний гріх”. Херсонці, друзі, хай береже вас Бог! Де б ви не були.
Сьогодні ввечері Херсон закривають на в’їзд/виїзд на 58 годин. Стільки ж триватиме комендантська година, яка забороняє мешканцям пересування по місту.
З цього приводу багато версій: ми будемо нападати, на нас будуть нападати, через місто буде передислокація військової техніки, ловитимуть зрадників і шпигунів і т.і.
Я не вірю ні в одну з цих версій, бо вони смішні з прагматичної точки зору. На мій погляд, це чергова інформаційно-психологічна операція, яка призначена для відволікання уваги супротивника від головного напрямку наступу ЗСУ.
Так вже було не раз, коли нас використовували для відволікання уваги армії смердючих роZійських потвор. Херсонщину не прийнято жаліти, хай нас “орки” гатять в пошуках формувань ЗСУ, якими тут і не пахне.
Не знаю, як змінити ставлення держави до нашого регіону, хоча б в післявоєнний період, і чи взагалі це можливо при тому, що ми в більшості своїй мовчазне покірне стадо, яке мириться будь з чим, і навіть з тим, що за ПІВРОКУ після визволення міста, держава не знашла можливості нагородити місто-герой хоч п’ятьма сучасними сміттєвозами. Коли я бачу, як комунальники вивертають сміттєві баки на дорогу, а потім лопатами закидують те сміття в кузов вантажівки, то в мене нема іллюзій, щодо цінності Херсону для держави.
Дай, Боже, нам вижити, а потім вже будемо вирішувати, що з цим робити.
На цьому тижні на пару днів приїхала в Херсон, це мій перший приїзд після виїзду в квітні минулого року. Заїхали в місто, наче і люди є і машини, працюють магазини, але…навіть не знаю які це емоції – і радісно що побачу, почую запах дому, але і Херсон напівживий. В понеділок було так тихо, просто тихо. Вийшла на балкон (на Залізничній) ні звуку машин, ні людей, навіть вибухів не було, і птахи не співали, як якась ірреальність просто …
Марина Поліщук
Дарина Лапіна
