Євгенія Весна
Ледве встигла зрізати бузок, поставити в кружку, як за вікном так гахкати почало. Мабуть знову щось касетне, що вгорі підривається. А надворі нарешті сонечко і вже 19 градусів тепла. Не встигли насолодитися. Відійшла від вікна, сиджу в кутку біля стіни. Світло зникло. Чекаєм поки перестане гахкати. Бузку в цьому році малувато.
Перехоплене російською розвідкою повідомлення Залужного, що контрнаступ почнеться “не за баром”, ввело їх в ступор. Вони Ненацьк знайти не можуть, тепер ще цей бар.
Зараз пишуть про те, що війна руйнує родини. Я не про втрати на війні фізичні.
Але, думаю, що багато родин зараз переживають відновлення стосунків або зміцнення стосунків.
З підслуханого
– Мій двоюрідний брат з родиною з Маріуполя, живе у моєї мами в селі. Знаєш, для них і раніше найкращим відпочинком у відпустку був приїзд до нас, хоч вони мали гроші, щоб їздити по морям. А тепер він тут і я спокійна за свою маму і за них. Звісно, я бажаю їм, щоб вони повернулися додому, але я вдячна, що вони з нами зараз.
Цього подвірʼя і будинку бабусі та дідуся, в якому жила родина сестри, фактично, немає. Як і більшості домівок в селище Мирному, яке в 2 км від Посад-Покровського на кордоні Миколаївщини та Херсонщини.
Проте, окупанти знищили стіни та дахи, замінували землю, але не змогли нічого зробити з волею українців. Люди повертаються, розміщуються у більш вцілілих сусідніх селах і починають відновлювати своє.
Незламна Україна незламних людей.
Не знаю, як в інших містах, але у Вінниці давно забили на гуманітарну допомогу для переселенців. Тобто, якщо ти не з багатодітної родини, не інвалід і не 60+, ти не їси і не живеш. Тобі нічого не потрібно. І виходить так, що представники пільгових категорій оформлюють грошову допомогу в низці фондів, продукти теж отримують часто. Решті – зась. Мені тут відповідають, що всю гуманітарку тепер влада перенаправляє у Херсон. А звідти телефонують і говорять, що є люди, які як на роботу за допомогою ходять щодня, вже забите все макаронами, консервами, крупами. В одному селі під Херсоном під час обстрілу розворотило гараж. І що ви думаєте, він виявився забитий гуманітаркою! І це не гараж волонтерів, просто люди ходили та й отримували…
А думають, що нам легко – у чужому місті житло знімати… Навіть якщо працюєш. І що? Тобто, хтось не працює і живе тільки за рахунок допомоги, а тут платиш податки, щодня по своїй роботі людям допомагаєш, а тобі – фіг.
Влада Вінниці і рідної Херсонщини! Нас тут у Вінниці щось близько 4 тисяч залишилося. Вже б могли хоч раз у місяць скоординувати сюди продуктову допомогу кожному переселенцю, а не тільки пільговикам. Я за справедливість.
Як на мене, головне, щоб назви були політично не ангажовані і не залежали від “повєсткі”, яка швидко змінюється, бо я вже не завжди розумію, де і що знаходиться, за адресою!
Вангую: після 30 року (можливо і дещо раніше) частина росіянських територій почне приєднуватись до України і повернення до “традиційно-історичної” культури та впровадження другої державної мови стане цілком ймовірним (тапки летіть!)…
Церцис гуде на весь двір. Мабуть не один вулик бджіл над ним працює. Життя продовжується. То там, то тут сусіди стрижуть траву, гудять косарки, а ти весь час прислуховуєшся, чи то не ” мопеди” гудять
Дарина Лапіна
