Євгенія Весна
тут багато було дискусій про пам’ятники, які треба чи не треба ставити на місці викрадених росіянами імперських ідолів у Херсоні. Як на мене, місту потрібен памятник узагальненим образам грека, німця, єврея, українця, кримського татарина і тд, які також освоювали цей регіон у різні часи. Такий збірний пам’ятник представникам різних народів.
Щодо назви іменем брата Бандери, який пов’язаний з нашим півднем, то ми могли б назвати не вулицю його іменем, а, наприклад, мостоперехід, закінчивши його будівництво.
А загалом, я за будівництво фонтанів, спортивних майданчиків серйозних, яким теж можна давати імена наших героїв. Нехай наші діти ростуть в оточенні цих імен.
“Жители Херсонской области, не поддавайтесь панике!” Окупанти, розгорнувши свої ганчірки на фоні синьо-жовтої стели міста Олешки, намагаються довести, що не збираються покидати місто. Одразу згадується відео померлого Стремоусова, який, ховаючись в очереті, запевняв, що “нікакой панікі нєт”.
Що коїться? На сайті Миротворець Херсонські колаборанти пропадають у списках!!!!!
Хто і для чого це робить?
Я відслідковувала деяких «знайомих» і вони там були… Зараз їх там немає) Їм дозволяють виїхати/вʼїхати?!
Якщо Ви маєте фото/відео підтвердження злочинів/зради обовʼязково додавайте
Разом зробимо українське середовище чистим від цих нелюдів!!!
У нас в приватному секторі активісти домовились з маленькою фірмою, що має самосвал, приїзжають 2 рази на місяць, в чаті час приїзду, в них грузчики, позакидали мішки зі сміттям, иа й все вивезли. Але там де контейнери, там складніше. А влада чекає, коли їм Кличко знову порядки в місті наведе. І де ті смітєвози, що поліція забрала без суду і слідства у ХАКСу? Якби влада не втручалась у процесс, а поліція не забирала сміттєвози, то сміттєвих куч по місту й не було б.
зараз переписувалась з приятелькою про втому і згадала, як в дитинстві я ходила в гості до своєї подруги, в якої була старенька бабуся. може їй було як мені, років 60, але вона мені здавалася старою-старою.
вона постійно розповідала нам про війну і повоєнне відновлення. це ж була головна подія її життя.
і вона казала, що в її містечку ( між києвом і черніговом) всі люди після війни були дуже втомлені. втома була якась нелюдська, всі дуже хотіли піти на пенсію, або отримати лікарняний, бо не могли нормально працювати. і це стосувалося і молодих і старих.
вона розповідала, що пояснення втоми тоді у лікарів було одне: ну а що ж ви хотіли?! вонавін ж війну пережила”.
втома трималась над містечком, як смог.
я так і уявляла собі в дитинстві – що пережити війну – це набути втому і старість.
кожного ранку збираємо себе докупи. Подумаю про це потім – класика.
Портрети у стрічці в соцмережах гарних людей, яких вже немає через війну. Спогади про минуле – дурниці, які робила, успіхи, сварки. Останні слова, останній телефонний дзвінок. Голос, який вже забуваєш.
Щоранку українці одягають на себе броню. Хтось, щоб врятуватися від кулі, хтось, щоб “докупи” не розсипалося.
Пересуватися містом – найстрашніше. бо коли в квартиру заходиш, то зявляється ілюзія, що ти у безпеці хоч якійсь. а так – наче мішень
Дарина Лапіна
