День 376. 6 березня. Що обговорюють херсонці у соцмережах

С утра “прикольнуло” найденное видео, где путлер говорит: …мы не требуем капитуляции Украины, мы требуем, чтобы Украина перестала сопротивляться… )))
А потом, путлеровская “армия старческих маразматиков” обращается к “родному пуйлу” с требованием запретить деятельность… ВСУ и СБУ!!!
Да! Поистине “маразм крепчал и бабки наши шустры”.

Херсон.
Двірники-комунальники в броніках.
Новітня історія…
Ми все одно переможемо!
Ми, – народ України!..

Особливо веселить, коли кажуть, що вихідний 8 березня треба, щоб проводити заходи на захист прав. Ага, цілий рік сидиш, страждаєш від гендерної нерівності, а 8 березня зробив вихлоп).
Але відбирати вихідний неправильно. Просто перенесіть його на якийсь файний день і назвіть Днем нічогонероблення.

Щось весна ніяк не наступає. Сьогодні ще й сніжок потроху пролітає. Але вже з завтрашнього дня ніби потеплішає.

Наше непохитне коріння – в неймовірній українській культурі! І, так, вона найкраща! Стільки народних пісень, скільки є в нас, немає у північних “сусідів”, а це вказує на тисячоліття культурних українських надбань. А в роскультурі просто крадуть українські пісні і видають за свої.

У мережі з’явилося жахливе відео: полонений український воїн із цигаркою спокійно каже ворогам “Слава Україні”, після чого його розстрілюють.
Ці кадри можуть увійти в історію. Не лише як чергова ілюстрація того, з якими варварами ми воюємо. А як символ неймовірної сили духу наших захисників.
Колись схожим символом став знімок мексиканського повстанця Фортіно Самано, розстріляного у 1917 році. Стискаючи цигарку в зубах, та поклавши руки до кишень, він із презирством дивиться на тих, хто його вбиватиме.
Вічна пам’ять українському герою, імені якого ми поки не знаємо.

Я не раз чула під час окупації: “У вас же тихо…” Люди з інших регіонів не розуміли, як морально важко жити поруч з ворогом, якого психологічного тиску зізнавали херсонці, і яким тортурам піддавалися вони, іхні родичі, друзі, знайомі…

Херсонці зрозуміють. Ті, хто в місті, – живому, але паралізованому війною, близькістю оскаженілого ворога, цілодобовими обстрілами. Херсон тримається! Подеколи з останніх сил. Херсонці повертаються в місто і намагаються опанувати страх, гнітючі враження від запустіння та розбитості, допомогти іншим витримати це пекло. Скажімо, в якому ще місті ви побачите комунальників, які у броніках та касках метуть вулиці?! В якому ще місті в справах, приміром, щоб скупитися на ринку, люди рухаються неймовірно швидко, аби скоріше повернутися під дах з відкритої вулиці. Попри небезпеку, містяни допомагають один одному. І ніхто не нарікає, що йому важче, ніж іншим. Терпляче люди ждуть, коли клятого окупанта відкинуть подалі з лівого берега Дніпра, аби не діставав артилерією, мінометами та градами.
Але порада тим, хто виїхав, не поспішати повертатися зараз у місто, особливо з дітьми, – дуже не на часі! Збережіть найдорожче!