Євгенія Весна
Спостереження
Коли були в окупації то кожну орківску машину супроводжувала словами – щоб ви здохли пі@ераси!
А сьогодні їдуть наші Боги ЗСУ і я думаю – які ж наші хлопці гарні!
всю ніч снився Херсон.
ходив по місту, розмовляв з сусідкою яка залишилися.
сонячно.
так як це завжди в цей час в місті.
вдень говорив з тіткою про буденність в Херсоні.
вона та мої двоюрідні брати залишились і не збираються виїжджати.
– Повилітало скло на балконі! А у мене ж склопакет трійка. Треба було міняти бетон, коли ставила скло, бо він такий крихкий, ще радянський, не витримав. Але в нас все добре! В коридорі посиділи. Вода є, світо є, телевізор працює, що поїсти є. Що ще треба?
Чи можна звинувачувати українців, які ще залишились в окупації на лівому березі Дніпра в тому, що вони зараз отримують російські паспорти? Категорично ні!
Хто вважає інакше – той неадекватний придурок, який не розуміє, як виглядає рік життя на окупованій території. Не місяць, не півроку, не дев’ять місяців, як в Херсоні, а саме ТРИНАДЦЯТИЙ місяць в селах під обстрілами арти і автоматами нелюдей без грошей, без роботи, без пенсій, без лікування, без найменьших прав на захист. А зараз вже й блок-пости на в’їзді/виїзді з села не пропускають без російського паспорта і місцевої реєстрації. Як людям там вижити? У кого з упоротих “патріотів” є рецепт виживання в тих умовах, то я хочу його почути.
Щось я не чую про покарання тих державних діячив, хто зрадив і здав ворогу південь, але чую багато погроз на адресу тих, кого держава забов’язана була захистити, але кинула на проізволяще. Які до них взагалі можуть бути претензії і у кого? У тих, хто зрадив? Чи в тих, хто війну бачив тільки в “єдиному телемарафоні”?
І ніякого оптимізму на тому березі нема, бо коли я їм телефоном кажу, що окупанти наче відходять до Криму, то вони мене криють матом, бо там все, як і було: окупантів сотні в кожному селі і вони нікуди не збираються.
Рашкинские недочеловеки продолжают обстреливать мирную инфраструктуру Правобережья. Сегодня вновь был обстрелян пригородный поселок Херсона, причем, пытаясь посеять панику и держать население в напряжении, применяют тактику одиночных выстрелов, с разными по времени, промежутками. Стреляют с расстояния никак не менее двадцати километров, так как , не слышно момента “выхода”. В вышине раздается характерный свист летящего снаряда и через секунду- другую- взрыв. К сожалению, есть попадания в жилые дома, известно о тяжелых ранениях мирных жителей…
В будь-якій незрозумілій ситуації – соли рибу. Маринуй оселедець.
І уявляй, що це херсонський пузанок)
Дарина Лапіна
Марина Поліщук
