День 363. 21 лютого. Що обговорюють херсонці у соцмережах

Тварюки потрапили в людну остановку, є загиблі і поранені. Постраждали будівлі.

Трагедія в Херсоні й одночасно помірне життя в Одесі…
Важко підібрати визначення для емоції, яку відчуваю, озираючись навкруги й читаючі новини з рідного міста… диссонанс…
Розриває зсередини…
Одна країна, одна війна, але на скільки різні умови…
Відео й фото з сьогодняшнього Херсону викладати не буду, не можу, надто боляче.
Ловлю себе на думці, що так само помірно жив я, поки на сході гинули мої співвітчизники й знищувалися українські міста.
Виходить, що аби повноцінно зрозуміти трагедію війни, вона має доторкнутися до тебе, або ти маєш поринути в неї…
Мусимо всі допомогати силам оборони аби знищити ворога й перемогти цих чортів з мокшанського болота. Поки війна не постукала в кожну домівку або кожну сім’ю…

Усі погрязли в запитах до ChatGPT. Аж сумно…ніякого драйву тепер в соцмережах, ні тобі срачів, ні тобі зрад, ні тобі експертних порад як все покращити і змінити, облаштувати, перемогти іт.д. Суцільна нудьга.

Нещодавно, під час обстрілів, сиділа в підвалі вночі, втикала в чат місцевого ТГ каналу, де люди намагались підтримати один одного, ділились враженнями. Несподіванно,одна жінка пише, що проспала всі обстріли і нічого не чула. Народ позаздрив, хтось пише, що хоч виспалась, а один написав:”В Херсоні не важливо, коли ти ліг, і скільки проспав, важливо, що ти взагалі прокинувся”. Ото ж ми прокинулись, і це вже добре. Едине, що з цими нічними обстрілами, не висипаюсь. Тим більше, що вже звикла просипатись до 6 ранку, бо під ранок обстріли стихають, і не так страшно купатись)).

Виступ пу. Ну таке… “Захід – кхе-кхе – захід, захід, захід, захід, захід, захід – кхе-кхе – геї, – одностатеві – сімейні цінності – кхе-кхе – захід, захід, захід, – СВО – “і всєх пабєдю!!!” – росія – санкції – кхе-кхе – захід, захід, захід… “.

Сьогодні нас “затягнула” в свій будинок зовсім чужа жінка Галина. Тим спасла моє і колеги життя. Херсонці, ми неймовірні…

Місто без людей – тільки порожні будинки і більш нічого. Люди – то і є душа міста. Ті, хто залишився, ті, хто тримає. І ті, хто підтримує здалеку, допомагає й хоче повернутися додому.