Сьогодні зранку я пригадувала останні вихідні перед другою фазою війни...Вони були чудові. Ми були сповнені планів, надій і щастя. У ті вихідні, ми були разом, були щасливі, дивились кіно на Фабриці, гуляли там довго, я придбала кілька весняних суконь і пила свою улюблену Колу у Макі! А потім...а потім через кілька днів ми опинились у підвалі, ще через кілька у окупації. Ми кожною клітинкою відчули що таке війна. Окупація, то суцільна темрява, там біль і розпач, втрати і безсилля. Втім, віра і друзі рятують. Через 6 місяців ми врятувались від неї. Війна триває, але сьогодні , пригадуючі минулі вихідні, я в котре переконалась життя триває! І ми маємо насолоджуватись кожною хвилиною, попри все! Бо ми так само маємо плани, і вони амбітніші, аніж були раніш, ми стали загартованіші. Ми маємо надії і беззаперечну віру у Перемогу. І врешті, а ми ж щасливі!!! Бо ми живі, бачимо, відчуваємо, любимо, ми разом! І ми переможемо! І сьогоднішній день я так само не втрачу, він проходить з моїми рідними у затишному місці! І нехай сьогодні щастя відчувається не на повні груди, правда! Вірю, вже зовсім скоро ми гулятимемо біля моря, на наших звільнених територіях, і відчуватимемо щастя на 100%!
Коли країна втрачає державність, бо там панує терор, люди перетворюються в отару. А що робить отара? Вона не думає, тупо виконує накази поводиря. В мене немає більше запитань про і до росіян. Я вже не дивуюсь їх ненависті до нас, українців. Я не дивуюсь, бо вони вбивці мирного населення. Вони хворі геть всі, і мої родичі також, і ті, хто називає війну «политикою». Вони просто дикі не люди. Я вдячна кожному, хто любе Україну… Низько схиляю голову перед тими, хто її захищає…
Мій пост - реакція на розмову з товаришем військовим… Бережи Боже, Україну та українців… а зрадників наздожене кара
Кружка чекає мене, вона пережила окупацію, вистояла під час обшуку.
У нас було непогане життя до 24 лютого, неідеальне, але мирне, цікаве для нас і важливе.
А потім прийшли вбивці-росіяни. Зараз вони надто близько поки, тримають у неволі лівий берег.
Люди розповідають з окупації, що їх змушують реєструватися за місцем проживання, переоформлювати майно, а для цього потрібен свинопаспорт, відповідно, тіпа рускій гражданін. А маніяк гіркін все коментує, чого то з "лднр" на війну забирають, а з інших "визволених" регіонів - ні.
Ті, хто змушені були зробити паспорт рф на лівому березі, кажуть, що росіяни їх за це своїми не вважають, і краще стааитись не стали. Кажуть, що вони для них все одно чужі, бо змущено зробили паспорти, аби отримувати рублеві виплати.
Та мені цікаво, як ті, що першими евакуйнулися, а зараз постять фотки з пригодами, мандрівками та танцулями, збираються повертатися й дивитися нам в очі? І я переймаюся не тим, що вони у безпеці беруть від життя найкраще. А тим, що вони будуть користуватися тим, що здобуто для них іншими та не приховують, що їм плювати на всіх, хто тут. Бо коли ти живеш із кимось в одній хаті, то хтось прибирає, хтось готує, хтось виносить сміття... Гадаю, що поводитись чемно, з емпатією до тих, хто порається і у твоєму домі теж - достатня причина, щоб утриматись від дописів про веселе дозвілля.
"Valar morghulis" у перекладі (нехай і з вигаданої мови) означає "всі смертні". А "Valar dohaeris" - "всі мають служити". Мудро. Й тільки пам'ятаючи це, можна в тих умовах, в яких ти опинився, наповнити своє життя. Чим - питання особисте.
На питання "чому не їдете?" намагаюся або не відповідати, або залишатись стримано чемною. Причини є. І крім багатьох інших є ще одна: свобода! Свобода вибору. Свобода лишатися на своїй землі. Свобода робити те, що сам вважаєш за потрібне.
ШАШЛИКИ АБО ХЕРСОНСКІ ІСТОРІЇ ЧАСІВ ОКУПАЦІЇ
Це було 10 листопада минулого 2022 року. Херсон з 6 листопада був без світла, води, зв’язку…
Над містом вже давно панувала ніч, коли ми з дружиною повертались додому після «нічної справи…».
Непроглядну пітьму періодично порушували яскраві, віддалені спалахи, які відбивалися на нічному небі та супроводжувались потужними вибухами, відлуння яких долітало зі сторони Антонівського мосту. Наші ЗСУ, в черговий раз, якісно працювали, що додавало позитивного настрою. Ці вибухи заспокоювали, бо херсонці давно звикли до того, що наші збройні сили працюють дуже точно, не завдаючи жодної шкоди цивільному населенню.
Під цю «музику» роботи ЗСУ ми зайшли до двору сусідніх багатоповерхівок. Та картина, яку ми побачили, вчергове констатувала той факт, що наміри російських окупантів підкорити український Херсон від самого початку були приречені на провал. Ми побачили полум’я розведеного багаття на якому сусіди ГОТУВАЛИ ШАШЛИКИ (бо з відсутньою електрикою холодильники не працювали вже четверту добу). Відбувалось це гастрономічне дійство під українську музику, яка додавала свої нотки незламності у «музику» ЗСУ, працюючих по переправах біля Антонівського мосту.
Тэги: