Євгенія Весна
Я щиро дивуюсь і радію історіям, коли переселенцям ледь не всім світом допомагали, знаходили житло, ще й охоче брали на роботу, бо “треба допомагати ближньому”.
Бо я таке ставлення бачила лише в інтернеті.
Пошуки роботи. З десяток різноманітних різнопланових вакансій ( продавець, секретар, адміністратор тощо). Перше питання “а ви переселенка? Переселенців не берем”.
Я не знаю як на це реагувати.
Херсонщина – єдина область в Україні, яка була окупована на 100%. З одного боку – це страшна зрада і біда, а з іншого – це дало змогу побачити всіх зрадників – від Херсону і до кожного маленького села. Всіх! Від керівників і силовиків області до дідусів і бабусь, які вітали окупантів і доносили на патріотично налаштованих сусідів.
Ми маємо максимально, без найменьшого жалю і прощення покарати їх, щоб використати цей бонус і зробити Херсонщину екологічно чистою від зрадників. Це єдина наша перевага і це єдиний наш шанс на повернення людей.
Мені цікаво: а нашіх міністрів оглядають психіатри, хоч іноді?
Ця тьотя збирається готувати кадри для Криму.
Серьйозно? Може спочатку, хоч Олешки і Каховку, від яких вже мало що залишилось, звільнимо? Ну, щоб Херсон цілодобово впритул не розстрілювали. Може в неї є план, як для початку повернути в Херсон 90% мешканців, які розбіглися по всьому світу?
Цей прикол в її хворій свідомості, мабуть, має підняти моральних дух українців. Але окрім люті, такі заяви нічого не викликають.
Боже, чи є в тебе сили додати розуму де-яким українським чиновникам?
Херсон для мене – це не лише ангелочки на одній з будівель у центрі міста. Не лише ранній ранок літній, мить, коли на вулиці не спекотно. Не лише базар з його колоритом.
Це люди передусім. Інколи на вулицях інших міст здається, що це йде хтось зі знайомих херсонців (буває, що це справді вона чи він і ти дуже радієш).
Часточка цієї любові до Херсонщини лишиться зі мною назавжди.
Почула не так давно думку: південь завжди був недооціненний з точки зору його українськості. А Serge Danylov назвав Херсонщину новою Галичиною (здається, так?). І ще, про те, що відтепер Миколаїв, Херсон і Одеса, це як рідні люди, перевірені війною.
І про херсонських бабусь. Артдуелі у нас тут кожного дня, сьогодні побачив таку картину на вулиці, яка підняла настрій. Після “приходів” був гучний “вихід”, не злякавшись, одна бабуся не менш гучно каже: ” то – НАШІ, &баште їх хлопці, &баште!!!”
Це – ХЕРСОН!!!
Із спілкування з кримськими родичами:
– ну как нравится сидеть без света и интернета?
– ну якщо я тобі відповідаю, значить є і світло і інтернет.
– ну ничего, наши ещё пару раз долбанут, не будет.
– да по… Ще пару раз долбануть, то нам (Україні) дадуть “Томагавки”.
Співрозмовник вийшов з чату))))
Марина Поліщук
Дарина Лапіна
