Що спільного між Бучею і Станіславом?
Металеві дротики. Ними засіяний весь центр села Станіслав, мій друг назбирав за декілька хвилин. Обстрілюючи село, кактсапи використовують боєприпаси начинені такими штуками. На військовій мові це називається флешетами.
Можлили ще десь вороги використовували таку зброю, навіть впевнений що використовували, але в Гуглі знайшов статті тільки про її використання в Бучі.
Прочитав звіт КМ України. Усе зрозуміло про сучасний стан справ в Україні.
А що далі? Необхідно усвідомлювати, що після Перемоги, людський капітал громад зменшиться мінімум на 40%. Якщо так, то старостинські округи в громадах необхідно скорочувати на 50%. І далі відповідні рішення в громадах...
Після таких руйнацій в Україні необхідно приймати зовсім інші управлінчеські рішення. А готові до такого діалогу громади, я вже не кажу за рівень кадрової підготовки?
От мені теж цікаво, чи думають над майбутнім державні і регіональні лідери, чи вважать, що все повернеться на "як було"?
Хто повернеться з закордону в села де і до війни був жах, а тепер - і поготів...
«Жити по-новому» - це про сьогоднішній Херсон, бо змушує напрацьовувати нові звички та рефлекси, розвивати уважність до дрібниць і фокусуватись на дійсно важливому.
Привчаєш себе не пристьогувати ремінь безпеки (бо при обстрілі маєш вибігти з авто і впасти на землю).
Періодично нагадуєш собі - краще тонкий бронік, але на тобі, ніж крутий, але десь…
Чуєш свист - падай! Цьому ще досі вчусь, бо має з’явитись рефлекс і автоматичні правильні реакції. Під час своїх двох «ситуацій» просто тупо стояв втягнувши голову в плечі і чекав, коли все мине, і здавалось, що в такій позі весь вечір далі і ходив)
Пригальмовувати на перехрестях, навіть коли ти їдеш на зелений та по головній, бо машин хоч і мінімум, але джигітів вистачає)
Їм найбільш неймовірну страву в моєму житті.
Полуниця з під бомб.
Полуниця, що зростала в окупації.
Мама вислала мені її в передачці з Херсону.
Попри мої протести.
Так, ці люди не тільки досі не виїхали.
Вони ще й городи садили, й полуницю катали...
Я наче маю певну експертизу у визначенні емоцій. Ну, щонайменше, власних.
Але цю якось коротко назвати не можу.
В отношениях, в политике, в бизнесе и в войне есть глубоко ошибочная и глупейшая позиция: "Никогда не признавать своей вины". Её исповедуют люди, свято уверовавшие в свою непогрешимость, и незнакомые с объективными законами природы, философии и психологии. Рано или позно эта тупая позиция неизбежно погубит тех, кто её по глупости занял, это доказано мировой историей.
В этой войне много виноватых, и это не только россия (хотя, несомненно - она больше всех), но пока я не заметил, чтобы хоть кто-то публично признал свою вину. А без признания вины не бывает прощения Всевышнего и людей, а без прощения не бывает победы и мира.
Причина этой войны состоит в тупости её инциаторов, а так же сторонних наблюдателей. А чрезмерная длительность - это следствие нежелания всех участников признать свои ошибки.
С детства не люблю тупых.
До повномасштабного вторгнення Росіі в Україну кожна пожежа в Новій Каховці на Херсонщині була надзвичайною подією. Тепер же це - звичайна реальність. Обстріли російськими окупантами, руйнування, пожежі в місті не припиняються практично кожного дня.
Сьогодні вночі після обстрілів згорів житловий будинок на вул Героїв України. Поруч із розкольницькою російською церквою.
В соцмережах повідомляють, що літнього власника будинку два тижні тому знайшли вбитим. За що його вбили - невідомо. Ось це і є справжній «русскій мір», який окупанти принесли з собою в Нову Каховку.
"Ну звільнили Херсон, і толку, якщо там жити неможливо під постійними обстрілами!"
"От нашо той Бахмут утримувати, коли там нормальних людей майже не лишилося, а наші хлопці сотнями гинуть!"
Хвилинки злої логіки для тих, хто не розуміє очевидного.
Якщо б не Херсон - то інше місто/селище/село, де є наші люди і наша інфраструктура. Куди зможуть дотягнутися.
Потім будуть ще наші кроки, ворогів відкинуть подалі, і в Херсон прилітатиме значно менше.
Якщо б не Бахмут, наші б зараз билися за інше місто/селище/село, допоки у рускіх вистачатиме гарматного м'яса і набоїв для артилерії. Але героїчна оборона Бахмуту і Соледару висмоктує з них і перше, і друге в промислових обсягах.
Війна триває. Ми хоронимо кращих. Але інших варіантів, окрім як героїчно терпіти, накопичуючи злість і силу, вичикуючи їхні помилки і прорахунки, нема. Бо вони воюють не за Херсон чи Бахмут. Вони воюють, щоб у України не було шансів існувати і розвиватися.