День 310. 30 грудня. Що обговорюють херсонці у соцмережах

Про мрії сальд повернутися у Херсон і про “плани” будівництва на Арабатці цілого “міста”.
Все як він любить -багато розповідати про те, чого ніколи не зробить, при цьому на етапі мрій відсосоюучи грошенят для себе.
Були потьомкінські дєрєвні, будуть путінсько-сальдовські, недарма він пам’ятник тому пацану поцупив.
Грошей російських не шкода – чим більше крастимуть у росії ці “герої” – тим краще для нас.
Ех, шкода, до речі, що з суворовської одоробло не вивіз.

Обстріл мене застав, як я й боялася, в душі. Щось заторохтіло по даху і я вибігла на вулицю в халаті, куртці й махровому рушнику на голові, щоб глянути – чи не палає моя хата.
Ні. Тільки красиві зорі з повними сузір’ями.
Але вже за мить я побачила зарево – це розгорався будинок за пустирем навпроти Затєряного Сальди.
Дзвонила в пожарку – все поза зоною досяжності. У мене вперше в житті схопило серце. Від безпорадності.
Як в сраному бійцівському клубі, я стояла й дивилася на чужий палаючий будинок і слухала, як сиплеться скло й лускає шифер. Та на відміну від героїв-руйнаторів того кіно, я відчувала відчай і сильний біль.
Якщо вам скажуть, що ми обстріляли себе – ніт. Летіло з-за ріки. І я знаю, що Господь, яким вони прикриваються, спитає з кожного.

Я дома, у любому Херсоні. Поки прислухаюсь….десь бахкає….слухаю своє відчуття…. та все ж дім є дім!

Давно живу і завжди вважав, що людина приходить в цей світ виключно задля радості, а не страждань, терпіння, поклоніння, служіння, важкої роботи, накопичення грошей чи якоїсь подібної дурні. А цей рік – рік без радості ((. Рік втрат, розчарувань і нездіснившихся надій.
Але це все – лірика, нам треба зрозуміти головне: в сучасному світі немає місця слабким і бідним. На жаль, Україна є слабка і дуже бідна, тому з неї сильні і багаті зробили полігон для з’ясування стосунків між собою. І кінця цьому з’ясуванню не видно.
Звичайно, це особиста думка моя і мого кола спілкування. Можливо, хтось під впливом глобальної пропаганди вважає інакше, то це його право.
Універсального рецепту: “Що робити” в мене нема, кожний повинен знайти оптимальне рішення для себе, пом’ятаючи що людина приходить в цей світ, щоб мати радість. Ну, так написано в Біблії, Корані, Торі і інших мудрих книгах.

Підсумки року. стрємоусов чекає колаборантів на стрім з пекла)

«Кому війна, а кому рідна мати», каже народне прислів‘я…
Чому так?! Думала, що все давно позаду…
Чужі люди допомагаючи віддають все, що мають, а “свої” виносять твоє останнє…
Багато хто вже на собі переконався, що для одних війна — це біль, страждання, смерть, допомога людям, а для інших — спосіб нажитися та використати можливість набити свої кишені майном інших.
Я, як і інші люди писали про крадіїв у Кочубеївській громаді. І от знову дізналася, що знову пограбували те, що не дограбували, і знову “свої”. Якби була можливість забрати все, що залишилося з собою – неодмінно це б зробили. На жаль, такої можливості немає. В березні ми і багато односельців знали, і називали прізвища “любителів чужого”. Але… Знаю, що тоді ніхто нікого не шукав, і зараз мабуть не буде шукати.
До речі, з вкрадених речей одні люди повернули нам наше, до інших наше майно прилипло…Всі знають, що виносили майно люди зовсім не бідні, не ті кому не було чого їсти, то ж хочеться запитати коли ви вже “наїстеся чужого”? І як ви з цим усім будете жити в маленькому селі, де всі про всіх все знають?! Питання риторичне…

Питання ТІЛЬКИ для херсонців. Вибачте, але долю міста мають в першу чергу вирішувати містяни.
Назву Суворівського району явно треба змінювати. Якою має бути назва на вашу думку?