День 287. 7 грудня. Що обговорюють херсонці у соцмережах

Вже три ночі було досить спокійно, мало вибухів, зате вдень надолужують, гади. Вчора на своєму робочому місці загинув працівник водоканалу. А вдень же люди на роботу, і скупитись треба, і в чергах стоять за продуктами, і по справам, сильно не сховаєшся від вибухів.

В Херсоні більшість аптечних мереж як зачинились 24.02, так і досі не відчиняються, хоч вже майже місяц від визволення Херсону минув. Я б такі мережі гнала б потім з Херсону сцяними тряпками. Продавали в лютому ліки в місті майже до останньої упаковки мережа “Аптека твоєї родини”, деякі аптеки мережі “Подорожник”. Як гнала б такими ж тряпками і мережу приватних поліклінік, чий власник закликав лікарів не обслуговувати херсонців під час окупації, бо вони виїзжати з міста не хочуть. Коротше зла я і на пам,ять не скаржуся. Зате вчора скупились у улюбленому супермаркеті, який і до останнього розпродував продукти на початку вторгнення( дозволивши людям зробити запаси) і зараз відкрився найпершим. Правда черги величезні, але вже своє, свіже і ціни в 2,5 – 3 рази вже дешевші. Багато було вояків в чергах, то молодці охоронці супермаркету, видивлялися хлопців у формі і пропонували їм проходити без черги. Бо люди пропонують, а воїни стидалися і не проходили, то ж охоронці їх проводили. Отак поки живе Херсон, під обстрілами, без опалення. Але вже більшість зі світлом і водою. І іноді з ліками і деінде зі свіжими продуктами в декількох відчинених супермаркетах.

За цей тиждень поспілкувались із багатьма, і висновок один: треба активно допомагати людям на деокупованих територіях: відсутність роботи, медичних засобів, дешевих продуктів і засобів гігієни в умовах зими з повною/частковою відсутністю електрики, води та тепла, роблять життя нестерпним під постійними обстрілами з боку жопосранців. Так, вони незламні, але потребують нашої уваги та допомоги, при чому правильно організованої допомоги, адже вистояти в черзі 4-5 годин за допомогою можуть не усі, і чимало просто не можуть дійти до тих поодиноких пунктів роздачі, а ще знайти води, і зайняти третю чергу за хлібом, якого чомусь на всіх не вистачає. Тому, якщо маєте родичів, друзів, близьких на деокупованих територіях, допомагайте їм.

Куплю мівіну. Дорого. Не для себе. Заради одного оточення. Ну, щоб вони їли і не розбавляли…

Мы — переселенцы…
Вроде бы и отмахнуться от нас нельзя, но и жить с нами тяжело. Мы действительно еще очень долго будем серьезной проблемой. Так вы обычно говорите, когда мы хотим снять у вас квартиру. Вам не хочется сдавать нам жилье. Вы не очень рады давать нам работу, и некоторые резюме даже перестаете читать после строки «место проживания» или «опыт работы».
Мы лишены самого ценного, что у нас было, и оттого мы с трудом признаем в своем отражении себя самих. У нас нет дома! Когда мы осознали это, в нас что-то подломилось, и оттого мы теперь часто бываем похожи на ходячие недоразумения. Где-то недослышали, где-то недопоняли, свернули не туда, нужной улицы не нашли. С нами трудно, но мы и сами не знаем, что нам теперь делать. Мы странные, потому что потерянные.
В истории уже было потерянное поколение, но мы – не оно. Нет, у многих из нас уже есть новые дома, у многих сохранилось имущество… Видели бы вы, как мы рыдали над старыми куртками и вещами, которые приехали в скомканных посылках.
В прошлой жизни мы, задрав нос, говорили, что больше одного сезона зимние куртки не носим, а в нашей новой жизни мы распаковываем их трясущимися руками и вдруг зарываемся в складки лицами. Наши вещи пахнут Домом.
Вы себе не представляете, что это значит – слышать аромат прошлого, которого больше нет. Даже у тех, у кого все сложилось на новом месте, нет главного – основы. Нас вырвали с корнем из старой земли, а пересадить забыли.
Мы благодарны вам за гостеприимство и заботу. Но остатки нашей прежней земли, налипшие на наши души, не дают нам возможности стать счастливыми на новом месте, потому что как-то так вышло, что мы не совместимы ни с чем, кроме родных мест…

Вам тяжело понять (и это хорошо, что вы не можете оказаться на нашем месте! Что бы понять нас.), что мы испытываем. Вам кажется, что мы глупим и капризничаем….. Но мы сильно разбиты, разорваны в клочья и раскиданы по миру.

И… снова я, со своими хрониками «времен войны».
Не знаю, что подтолкнуло бывшего председателя поселкового совета на сотрудничество с оккупантами, в этом пусть разбираются следственные органы, однако, некогда «заслуженный» и к тому же «старейший» (более 30 лет на занимаемом посту) председатель, принял предложение стать «старостой» поселка.
Встретиться мне в этот период с ним не довелось, но воображение рисует образ рашистского пособника, в высокой меховой шапке, в белом, меховом кожухе и повязкой на рукаве, на которой черным, готическим шрифтом, но по- русски, написано слово «Староста». А вокруг, целая команда «прихлебателей» с откормленными физиономиями и «стволами» наперевес…
Прикольно, что когда ВСУ работали уже под Херсоном, новый «староста» быстренько эвакуировал семью в безопасное место. Причем, как намек на серьезные перемены, со здания поселкового совета, вдруг, внезапно исчез рашистский флаг… Правда, потом, когда староста вернулся из «командировки», триколор вновь был водружен на место.
Еще, не могу не вспомнить, историю с украинским желто- голубым стягом, который был установлен над строительным магазином «Мастерок» на центральной улице в Камышанах. Каждый день, мимо него, в сторону соседней Белозерки, проходила техника оккупантов, везли на убой «мясо», но, по какой-то неизвестной причине, флаг, все также оставался на магазине.
В конце марта, когда Херсон и его окрестности находились уже около месяца под оккупантами, по какой-то надобности, мне довелось посетить «Мастерок», и, честно говоря, я был приятно удивлен стойкостю. ©Віктор Хмель

Листи з окупації. Місцева мешканка розповіла. Мовою оригіналу:
…. русский солдат говорит, что они всех наемников убили, и Украина наняля негров, чтоб те воевали на стороне Украини. Из-за этого руские заминировали берег, потому что негры не отображаются в тепловизоре.

Останнім часом у мене різні варіації фрази “бл… русня” звучать настільки часто, що якби я мала дитину у віці немовляти, її першими словами точно були б не “мама” і “тато”.

Пов'язані записи

Не виїжджають, бо доглядають майже 60 покинутих тварин: історія родини з прифронтового Оріхова

Оріхів Запорізької області, що потерпає від російських обстрілів, майже спорожнів. Більшість жителів покинули свої домівки, рятуючись від постійної небезпеки. Нині прифронтовий Оріхів готується до чергової зими в умовах війни. З…

День 1015. 4 грудня. Що обговорюють херсонці у соцмережах

Залишається високий рівень загрози у 12 з 17 деокупованих громад Херсонщини, що входять до так званої “червоної зони”. Це Херсонська, Білозерська, Станіславська, Чорнобаївська, Дар’ївська, Тягинська, Бериславська, Новорайська, Милівська, Новоолександрівська, Новокаховська…