відчуття - наче то сон.
24 лютого був сон-жах, а сьогодні - наче гарний різдвяний сон, коли під ранок прокидаєшся з відчуттям, що родина поруч, є подарунки, а на вулиці - сніг. Хочеться попросити, щоб хтось вщипнув - не сниться, ні?
Так, я пам'ятаю, що війна розпочалася у 2014, і що за визволення ми платимо страшну ціну. І що попереду ще земля, де люди чекають волі, і що багато людей без домівок і чекають повернення. І що ворог недалеко. І що будуть втрати і руйнування.
Але херсонці так чекали цей день, коли російські мародери і вбивці заберуться під натиском ЗСУ...
Відчуття, як перед Новим роком, коли рахуєш секунди до його настання! Але наразі все інакше, це схоже, як на народження нового життя...
Молимося за херсонців, за воїнів, щоб усі були живими та здоровими !!!
З твіттера. Село на правому березі в районі Каховської ГЕС.
У ночі підірвали міст, стратегічного значення має нуль, аби щось підірвати.Підарів повно, всі намагаються через річку звалити, по селу краще не пересуватися льотрають на танках як навіжені.
Мало хто може це усвідомити, але.
Скільки поту, сил, мужності і крові стоїть за постом «…селище на Херсонщині наше».
Я хочу запам’ятати цей день назавжди!
День, коли серце мого рідного міста забилося знов.
Коли Херсон нарешті почав усміхатися посмішками городян.
Гордо підняв жовто-блакитний стяг у самому центрі.
Поки неофіційні, але такі бажані три слова:
ЗСУ увійшли у Херсон!
Скільки ти пережив, мій рідний Херсоне, мої рідні люди.
Тепер ти вдома! А я мрію про той момент, коли співатиму «Я їду до дому», і серце розривається від бажання вмить там опинитися.
Пролетіти над селами, в яких з піснями зустрічають ЗСУ.
Над знайомими з дитинства дорогами, де містяни виходять до наших героїв із пиріжками.
Обійняти всіх, стерти нарешті сльози з очей, щоб плакали тільки від щастя.
МЕНЕ ПРОСТО РОЗПИРАЄ ГОРДІСТЬ
за наших незламних херсонців, які підтвердили, що Херсон-Місто Герой, що Херсон - це Україна, а не "москальський регіон", як просувався з радянських часів стереотип(((
Ми говорили традиційно російською у більшості своїй, а тепер херсонці різних національностей заговорили українською, і їх, україномовних, тепер стане неміряно!
Боюсь радіти.
Дуже боюсь.
Зжалася й чекаю якоїсь підстави.
Але, хай все буде добре.
Попереду Скадовськ, Чаплинка і Генічеськ
Попереду важкі часи відновлення громад.
Давайте так само пильно стежити за Херсонщиною і далі
А сьогодні всіх обіймаю, плачу і радію!
Не знаю, як хто, а я раки Дніпровські більше їсти не буду.