Читаю нові підбірки херсонських зрадників у Базі – сьогодні у програмі народні, заслужені і “прочіє” артисти. І купка педагогів. Прозріваю) Хоча, ні, особливого прозріння немає, насправді від багатьох дуже очікувано.
І одне питання крутиться: а коли їх усіх активно просували куди тільки можна й ні, давали звання, робили “прімами”, хіба ще тоді не видно було, що це – лицемірні, з фальшивими посмішками пристосуванці й підлабузники, готові підлаштуватися під будь-яку поточну кон’юнктуру і підлизувати будь-якій владі, аби тільки при годівниці?
Бо більшість – не ідейні руськомірці, вони ж так само й у вишиванках співали-плясали, коли було вигідно. Й агітували за кого треба.
Ці люди – вони ж не змінилися в один момент раптово, а були такими завжди. Тож чи варто тепер дивуватись?
Бо у здоровому суспільстві критерієм кар’єрного зростання мали б бути професійні скіли, працездатність і (якщо вже говорити про творчу сферу чи освіту) талант, а не лояльність, зручність та особисті зв’язки, от і все.

Історія однієї любові в окупації.
Хлопець 18 років працює помічником на шиномонтажці. Але скільки зараз машин?(( Його мама виїхала закордон, трішки допомагає. Він не поїхав, бо тут залишалася кохана. Такий собі Ромео… Дівчинка із скромної родини, але на життя вистачало. Останнього дощу на будинок батьків дівчинки (Сухарка) впало дерево і будинок розкололо, даху немає. Батьки винайняли літню кухню у когось, а наша Джульєтта переїхала до коханого. Ну от так вони і починають своє життя…

Херсон.В окупації важко. усім. Жінкам, дітям. чоловікам.
У місті ще є благодійники, що готують обіди і роздають тим, хто геть без грошей. Поки що.
Подруга розповіла: сиджу на вулиці, якраз погодувала дворових котів. Підходить немолодий чоловік. Каже: дайте грошей, не встиг на обід безкоштовний. Розповідає, що просив у інших людей, проганяють, кажуть, що на водку, певне, і не дають. Моя подруга дала сто гривень. Приходить за хвилин п’ятнадцять, приніс здачу – 10 гривень, купив бургер і чай.
Подруга каже: я плакала, а він сидів поруч і їв.
Інший чоловік написав: щоб була робота змушують брати російський паспорт. Ще тримаюся.

Спілкувалася з подругою, яка в Херсоні зараз. Вона спитала: а як ти думаєш, коли це все закінчиться, ми зможемо говорити про щось, крім війни?
Я її запевнила, що так. Бо є і будуть народжуватися діти, а вони – це світло і мільйон мільярдів гарних тем. А ще ми обговорюватимемо – що там у космосі? Або щось на кшталт того, навіщо вчені створила штучні ембріони мишей, у яких в лабораторії розвивався мозок, нервовий ланцюг і серцева тканина).

Я думаю, що після перемоги будемо говорити про відбудову. А потім настане час для порятунку нашої землі: будемо саджати дерева, рятувати річки, боротися з посухою, обирати екологічні енергозасоби… Буде дуже багато важливих справ

Чоловікам і молоді найважче. Більшість залишились без роботи, пенсіонери деякі хоч россійську пенсію почали отримувати, а молоді і чоловіки ні за гумдопомогою не підуть россійською, ні пенсії не отримують. Моя племінничка працювала на двох роботах, хлопець її теж заробляв, хоч і не багато, а як війна все обвалилось, брат теж без роботи. Дякуючи Богові хоч у нас є їм чим допомогти, бо крім отих 6500, що в квітні була є-допомога, нічого не мають. В племінника теж така сама ситуація, щоб навіть піти працювать в якийся россійський магазин, треба подати на рос.паспорт, та ще й під закон про колаборацію можеш потрапити.

Не працює “обнал” і терміналів не існує, як такових… Деякі магазини в місті, яких обмаль ще впроваджують розрахунки картками!!! Але окупанти стискають і тримають всіх за горло… Хочуть, щоби люди йшли до них по “рублі”. Гривню видавлюють, людям, які займаються “обналом” погрожують!!!((( Ситуація дійсно критична! Права Людини..? В окупації люди, як тіні… Все тяжко. Радіють тільки ті, хто пристосувався до обставин. Всі інші бідкаються.

Вкрай важливо саме зараз визначати агресора правильними термінами, і це ніякі не орки – це росіяни, це регулярні збройні сили рф, це росія, врешті-решт, це народ росії, як про це яскраво свідчать соціологічні опитування в рф про підтримку цієї війни.

Питання до кримчан, які раділи з приходу рашки: вы точно хотіли, щоб півострів, яким ви так пишалися, перетворився на воєну базу?
Навіжені люди. Бо тільки навіжені люди можуть пишатися зброєю, чи боєголовками. Нормальні люди птшаються досягненнями в науці чи спорті, в подоланні хвороб, в успіхах енергетичних та екологічних програм.
Пам’ятаю, як знайомі з гордістю тикали пальцем на численні скопичення воєних сил в горах курортних зон, де раніше було мирно і затишно, а я тоді не знала що й відповісти. Ідіоти і все.

Ми рік тому так зневажливо теревенили про будь-яку zoom активність. І, кайфуючи від офлайну на різноманітних посиденьках, обговорювали пенсію людства та сpaні web конференції. Тепер, коли дистанція так сильно збільшилася, зум став кришталевим джерелом, першим інструментом і святим граалем комунікації.

З продажу зникли ковбаса московська, сир російський, але з’явилося добриво московське.

В Херсоне случился забавный случай, оккупанты приехали в поле пострелять смерчами по Николаеву, пока разворачивали свои смерчи, что бы убивать мирных людей Николаева в них прилетела наша артиллерия. Смерчи горят, оккупанты мертвые. Хотели убивать мирных людей Николаева, а сдохли сами.