Вітаю з днем незалежності. Раніше якось це свято проходило повз, ну типу "ще одне державне свято". Тепер просто фізично відчуваєш що таке незалежність. Я довго не міг зрозуміти вислів Спінози: "Свобода - це усвідомлена необхідність", а зараз я точно скажу, що це така ж необхідність як і кисень, бо без свободи, незалежності немає життя. Жаль, що задля того аби це усвідомити довелось її втратити, але тепер цю цінність не забути.
Тут на неокупованій території саме через прямий доступ до незалежності, зовсім інше життя, не тому що хтось забув про окуповані території чи погодився з їх окупацією, а тому що саме ця складова дає барви життя і не дає усвідомити той жах який кожну секунду переживає моє рідне місто. Пояснювати що таке окупація, це як пояснювати дітям що таке чорно-білий телевізор, коли вони його в житті не бачили, а мали лише кольоровий. Саме через те що одні люди мали такий досвід інші ні, виникають непорозуміння і безглузді звинувачення.
Розмови.
Телефонні, особисті, на вулицях, на кухнях та тепер у кафе.
Лютневі - про очікування війни та прогнози. Потім - «ти жива?», «ти у безпеці?» і ніколи - «а ти де?».
Березневі - про «чого ти бля не виїхала?», про стійкість та незбагненну, ірраціональну впертість та віру у перемогу, про «це ПВО, іди спати» і «це точно не ПВО, і Ірпені щось палає».
Про сигарети, про «як будеш їхати з Києва - не викидай їжу, я приїду усе заберу, ми склад робимо, бій за Київ невідомо скільки часу займе, їжа знадобиться, не викидай навіть картоплини». І про «я не поїду, я хочу бути тут».
Про порожній Київ. Про те, як можна бути абсолютно одній на бульварі Дружби народів.
Про рішучі очі та міцні руки.
Квітневі - про Ірпінь і Бучу, про сотні закатованих, про зруйновані будинки.
Про те, що від мого дому до Бучі лише 40 кілометрів, лише 40 кілометрів, лише 40 кілометрів. Я могла бути у тому підвалі, а мої друзі - і тій ямі.
Травневі - про Маріуполь. Про те, що треба допомогти одним, другим, третім.
Далі про Харків, про Север, про Лісік.
Про зруйноване там життя.
Про друзів, які вирвались з підвалів у Северодонецьку та Харкові і тепер живуть де знайшли роботу, і про те, як кожен день за кордонами чекають першої можливості, аби повернутись.
Про те, яка Україна класна країна.
На жаль, багатьом треба було стати біженцями у Європі для того, аби перестати п**діти та свою країну та нарешті усвідомити, яка вона крута. Вже немає цих їдких інтонацій та сарказму у порівняннях із Європою.
Жодного разу не чула з лютого.
Серцем і думками з рідним краєм, де народився і насолоджувався дитинством. Мої рідні Долина курганів, Ягорлицький Кут, де багато сонця, степового простору, де "рівнина така, що кавун на баштані тут найвища гора” (О.Гончар).
Міцна повинна бути Незалежність. Тоді вона буде справжня, а не декларативна, і тоді ні в кого не виникне бажання її розтрощити мимохідь.
Але щоб реально її отримати, то треба не тільки пафосно вигукувати патріотичні гасла і гучно святкувати День незалежності, а і включати мізки та працювати щоденно над собою і над міццю держави.
Дай, Боже, нам всим справжньої незалежності ????
Ось гуляє собі інтернетом:
Київ
- Альо, а ніхто не забув, що скоро мамин день народження?
Одеса
- Я шо такі да, похожа на скліротічку ? Канєшно помню !
Херсон
- Я хочу до мами на день народження ! Але ще не знаю,чи зможу ...
Київ
- Зможеш. Я зміг і ти не гірший !
Донецьк
- А мене, що знову не кличете ?
Одеса,з іронією
- А... Кармілєц ...
Донецьк ,знічено і винувато
- Ну ляпнув дурницю, то що - вічно будете нагадувати ?
Харків
- Ну єслі б кой хто не ляпав дурниці, то може над деким і ракетами не ляпало б...
Вінниця повернувшись до Донецька
- А як же нова мамка, до якої ти втікав ?
Донецьк зітхає.
Луганськ
- Скільки вже можна докоряти ? Я навіть паспорт український, майже склеїв !
Тернопіль
- Дайте я тому сєпаратісту у писок парадичкою вріжу !
Київ
- Тихо, розходилися,як маленькі. Що ви срач розвели , між собою, наче у вас росіяни живуть ! То який подарунок мамі зробимо ?
Крим
- Я можу салют.
У мене останнім часом, здорово гарно салюти виходять!
Чорнобаївка :
- Ой, тримайте мене шестеро! Що ти у тих салютах тямиш !
Буча
- Я квіти подарую. У мене тут цілі поля соняхів. По ходу, ті придурки,таки клали у кишені зерна !
Львів
- Я мамі зроблю ранкову каву. Міцну. З шоколадом .
Київ
- Окей, тоді з мене торт до кави !
Одеса
- А я подарую мамі усмішку. І новий анекдот. До речі ,ви чули новий анекдот про те як Путін і Шойгу...
Біла Церква,нервово перебиває
- Та осточортіли твої анекдоти про те Шойгу ! Я їй пісню подарую.
Маріуполь
- Я мамі молитву і віру подарую. Вибачте, що так скромно , але мої ( схлипує ) тепер по всій Україні. І вони вірять і моляться, як ніхто !
Київ
- Нічого, братику... Все буде Україна. Наступного дня народження ти їй знаєш який класний подарунок зробиш - відродишся !
Маріуполь ,замріяно
- І діток по моїх вулицях у візочках будуть катати ...
Одеса, розчулено
- Ага... І на моїх пляжах, наступного року ,буде повно людей...
Київ
- І всі повернуться додому ...
Бахмут, гірко зітхаючи
:- Не всі... Але я їх всіх запам'ятав ! Чесно !
Крим, тихенько ,тонким голосом
- А може, я мамі на день народження моста того,ну, ви ж зрозуміли ?...
Всі хором
- Цить! Сюрприза зіпсуєш ! ????????
Світлана Перч
Для мене фото з окупованого Херсона, коли незламний херсонець заліз на ворожу техніку окупантів є символом! Символом свободи! Незламності! Незалежності!
«Своїх нє бросаєм» — чи як там «друга армія світу» обіцяє російським військовим? Кидають і навіть на підвал.
На Херсонщині люди повідомляють, що окупанти облаштували катівні для своїх же військових. Щоб не було дезертирства, щоб батькам і знайомим на росію не дзвонили, не плакались. Ось така іронія долі.
Херсон. Листи з окупації
Арбузы продаются на каждом углу. Это же Херсон… Обожаю есть арбуз ложкой. Нет, сначала, как положено, я резала его скибками... Но когда резать уже не удобно и не надо ни с кем делиться, в ход идет столовая ложка...
Вчера прогулку по городу омрачил День аквафреша. По городу носились машины с триколором, а впереди и сбоку операторы-пропагандоны снимали видосики. Я не ходила на концерт "звёздного десанта" 21 числа. Посмотрела видео. Как говорил ослик Иа - душераздирающее зрелище... Но где-то на просторах интернета видела фотку - мусорный бак полный флажков... Красота, там им и место. А праздновали то два дня. Думаю, сегодня утром будет вторая серия баков. Но вот весь день вчера Шевченковский парк был оцеплен. В него никого не пускали аж до 16.00. Что за мероприятие там было, не знаю. Я не хожу на такое. Флажки тыкали всем, кто проходил мимо. Я пошла по Суворке. Народу не было... Даже продавцов, два дядьки. Один спирное продавал, другой - виноград.
А старый Херсон прекрасен. Своими улочками, зеленью и теперь уже тишиной. В городе очень много чужих. Теперь помимо вояк, ФСБшников и училок высадился десант пропагандистов... Вот уж кто конченный. Идиоты с горящими фанатично глазами... И это страшно. Люди-зомби, агрессивные тетки с ненавистью в глазах... И не спросишь же, чего вы приперлись и за что нас так ненавидите... Вы к нам пришли убивать и грабить, а не мы к вам... Но там - стена...
Я смотрю на них и думаю - откуда такая уверенность... Вот бы мне так уметь... Я, как и все, попадаю в психологические качели. Когда опускаюся руки и хочется выть от бессилия и злобы... Но вера помогает держаться, вера и вышивка...
Пообщался с Крымом. Ждут. Говорят, что многие ждут. Молчат, чтобы их не прессанули рашисты, но ждут когда ЗСУ зайдут в Крым. А то, что будут заходить уже не сомневаются. Эти люди помогают, как могут. В основном информационно. Но их информация всегда подтверждается. И рассказали о самом интересном маркере.
- У нас тут есть заведение, где все местные депутаты любят собираться и трут о своих делах. Так вот они очень сильно жалуются. Ничего не продается. Участки, земля. Их услуги не нужны. Нет того, что ещё пару недель назад было. Всё вопросы поставлены на паузу. А они из-за этого нервничают. Ведь время идёт, а они деньги теряют. Прохлаждаются. Сейчас ничего не продаётся.
- А с туристами что?
- Тех, что нагнали по профсоюзным путевкам сидят ровно на ж@пе. Они и свалить не могут. А те, что сами приехали, реально многие уезжают досрочно. И поехали те, что с 2014 года сюда приперлись. Они начали выезжать. С вещами. Из-за этого пробок на дорогах стало значительно меньше. Говорят, что посмотрят на развитие ситуации из России.
- Так Крым для них уже не Россия?
- Выходит, что уже нет.