Ще рік тому ми не плакали від полегшення, від розчулення, коли, виїжджаючи з Херсонщини, зустрічали наш прапор.
Ще рік тому херсонці брали прапор в руки і не уявляли, що за нього їх можуть вбити, відправити у катівню.
З цим прапором люди виходили навесні 2022 року на мітинги проти російських військових. Вибачте, але частину фоток звідти довелося знищити при виїзді.
Ще рік тому ми не знали на 100% імен всіх зрадників. Хоча частину з них знали вже, правда, дахи у них були чьоткі, а гроші за ними стояли великі.
У нас були плани, мрії…
***
Із соцмереж:
Дзвонить якось Антонівський міст Керченському:
- Альо, Керч? Ти сєйчас упадьош!
***
Листи з Херсона.
"Одного дня в нашому місті щезне тиша і Херсон знову буде світлим, веселим і гомінким. Буде чутно дитячий сміх і музику у кав'ярнях. Вечорами ми будемо гуляти при місячному світі, знімати готівку у банкоматах і ласувати улюбленими смаколиками.
Зранку, після смачної кави (а не того лайна, що завозять з раші) ми будемо з радістю йти на роботу.
Так буде.
Кожної ночі ми засинаємо з надією і вірою.
***
Рекомендації від херсонця для тих, хто на загарбаних росією територіях.
"Те, чому був свідком сам. Що робив та рекомендую іншим:
Ютуб історія пошуку, підписки, лайки, коменти. Інста, фб - просто нахер з телефона як категорія.
Пошта - нахер всі повідомлення від інсти, твіттера, фб. Типу не бавлюсь в то.
Гуголь історія, історія завантажень, гугл мапс пошук, історія пошуку в плей маркет - вичищено.
Телега - все зайве нахер. Галерея те ж саме. Вайбер взагалі до побачення назавжди. І т.п. І на всіх гаджетах все синхронізувати і перевірити. Якось так".
***
важко щось писати.
головна думка, це коли приїхали в твій дім незвані "гості" і ставлять свої правила, аж до того, що ти сам хочеш піти з дому.
важко бачити прапор тільки намальований на стінах домівок, які вони ще не замазали.
***
Страшнее всего не за себя, а за детей!!! Так же думаешь, заберут тебя или мужа или нет. Думать, чтобы они не напугали детей, когда приходят по 7 человек с автоматами, но самое тяжёлое, это найти работу, не на них работать, а на своих!
***
Короткий пример: гуляем по вечерам с сыном на школьном стадионе с друзьями. Когда заходят незнакомцы и стоят слушают, то напрягаемся. Тоже самое и в транспорте, очередях и пр. Много чужих людей. Холод по спине идет от военных. Все эмоции внутри себя ношу. Страх от стука ворот (вдруг пришли и за нами). Спать ложусь в 3 ночи, когда уже точно спокойно. Сердце кровью обливается от того, что слышу вылеты на Николаев. Нестабильность кругом. И никаких выплат после 6.5 тыс в марте. А работать идти на "них" противно. Жить как-то нужно...
***
Про силу духу в окупації!
Мій чоловік таксист, бере замовлення, а сідають по адресі 2 орка з автоматами! Ну начебто стрьомно їм відказувати, везе. Діалог про ніщо: погода і т.д.
Орк: а сколько кілометрово до Ніколаєва?
Чоловік : та хєр його знає…
Орк: та ну ти мєсний, не гоні..
Чоловік: ну судячи з усього, місяців 5!
Орк: а до Адэсы?
Чоловік: та там пацани роками, роками...
Посміхнулись, доїхали до місця і вийшли.
Тэги: