Ми повернемося. Колаборанти тікатимуть і вмиратимуть. Ті, які лишаться, точно вже не голосуватимуть і не будуть обрані, а проведуть довгі роки у в'язницях. Це якщо їх росіяни не отруять чи не пристрелять)
***
Іноді хочеться повернутись на 5 років назад, набити мордяки депутатам в обласних комісіях із виборів директорів закладів культури, підірвати всю опоблоківську шоблу і повернутись у 2022-й, в якому немає війни та окупації. А потім розумієш, що якщо не пройти ось це, то більшість не зрозуміє ніколи вартості і справжньої цінності культури, історії.....
***
КРЫМ: О, Господи! Вы это видели?
КИЕВ: А что случилось?
КРЫМ: Армагеддон! Взрывы! Полный пиз.ец!
НИКОЛАЕВ: (с интересом) И много взрывов?
КРЫМ: Восемь! Нет, двенадцать!
ЧЕРНОБАЕВКА (позевывая) Всего?
КРЫМ: Но ведь я так хорошо жил все эти восемь лет! Так спокойно! Так душевно!
ДОНЕЦКАЯ И ЛУГАНСКАЯ ОБЛАСТИ: Сссука!
КРЫМ: Но ведь у меня мирные люди! Простые гражданские отдыхающие!
ВИННИЦА и КРЕМЕНЧУГ: Та ти шо!
КРЫМ: Но ведь я курорт! Как теперь купаться людям в море?
ОДЕССА: Мысленно! Пусть развивают воображение.
КРЫМ: И что мне теперь делать?
НИКОЛАЕВ: Не ссы!
ЧЕРНИГОВ: Подвалы есть? Укрытия?
КРЫМ: (в панике) Нет! Какие укрытия! Я же курортный…
ОДЕССА: Шо-шо?
КРЫМ: (обреченно) Нет у меня укрытий.
ХАРЬКОВ: Хреново. Значит копай.
КРЫМ: Как?!
БАХМУТ: (рявкает) В полный рост, блеять!
ХЕРСОН: И мой совет – прибери все лишнее. Если что – поможем!
КРЫМ: (в панике) Что? Что я должен убрать?!
ВСЕ: (хором) Обломки моста!
КРЫМ: Какие обломки? Это же мост! Он стоит!
ЗАЛУЖНЫЙ: Это только кажется, что он есть. А по сути – его уже нет!
Ирина Подгурская
***
Коли то всьо закінчиться? Коли Ми - українці - знову будемо вдома, а не переселенцями, коли ми зможемо дихати на повні груди? Коли можна буде не боятися знову сказати свою думку? Коли ці колаборанти виїдуть разом зі спасітєлями? Чому люди які жили поряд показали своє скотське обличчя? за рублі продалися? Чому моя дитина має стояти під сонцем за безкоштовними продуктами, а ви говорите руський мір, ми беремо рублі бо нам треба жити? Чому ж ви жили в Україні і радієте і працюєте з тими, хто вбиває наших захисників, хто ракетами вбиває людей, ні в чому не винних діточок, чому матері заливаються слізьми за дітей, що загинули і життя не бачили, і мовчать бо знають, що сусід може піти і накапати тим нелюдям? Чому в дівок різко зачухалося одне місце, і вони стеляться під zомбістів? Де ваша гідність і совість? Чому наші пенсіонери, люди не мають навіть де ліків купити, а інші пєчєнкі від орків їдять? Деякі занадто розумні нарешті отримали шматки влади? Володарюйте!! Та Україна і це переживе, і всі отримають по заслузі! Хочеться просто, щоб всі невинні просто залишилися живі хоча б ззовні, бо в душі давно все вмерло! Раби за рабами у землю поляжуть, а ми - український народ - ще покажемо, як воно виборювати право бути незалежними!
Я часто мрію, щоб цього всього не траплялося, щоб я могла вийти на город, поговорити з сусідом про городину. Та ні, і цього не буде, бо серце не витримало, пішов з життя, і діти не змогли попрощатися, не можуть підтримати матір. Мрію обійняти своїх тіток, братів, сестер, друзів, побігти обійняти Хрещених та й цього нема ((( бо війна. Ті, хто лишилися, кожен, хто вірить та чекає ЗСУ, то теж Герої, бо попри страх чекають перемоги. Я думала писатиму і буде купа нецензурної лексики та не можна! Бо, можливо, хтось прочитає, побачить прихований піддекст і швиденько донесе де треба та постраждають близькі мені люди.
Низький уклін тим, чиї сини та чоловіки, доньки, захисники зараз захищають нашу рідну Україну, і співчуття тим, хто втратив близьких через війну.
***
Моим друзьям и врагам, моим родственникам и тем, кого такими уже не считаю! Как вам день вторника в Крыму? Страшно? Сезон закрылся раньше времени? Громко? Жутко?
А мы здесь в Украине на чиле? Нам вообще не страшно(
Вас один раз бамбануло и вы обос…? Толи ещё будет! Крым - это Украина!
P.S. Спасибо настоящим крымчанам - украинцам, которые искренне радовались взрывам военного аэродрома. Скоро мы будем вместе
***
Я зараз почуваюсь так, наче дивлюсь на своє життя з екрану, чи якось з боку споглядаю. Такі самі і сни, про мрії, про щось, що не може бути на яву.
Хочу щоб все закінчилось нашою Перемогою.
Ніяк не розумію що рушить зрадниками і орками, що все лізуть і лізуть.
Ми ПЕРЕМОЖЕМО! Сусмніву не маю, та коли вже той край.
***
Учора росіяни вбили мою класну керівницю. Вбили, заваливши у погребі власної хати. Вбили людину, яка усе своє життя присвятила вихованню дітей. Вбили Вчителя, яка для сотень своїх вихованців була Світлом, Відкриттям і Поштовхом. Раїса Петрівна вчила нас любити людей, любити рідний край, завжди намагатися зробити на один крок більше, вивчити на один вірш більше, встигнути на одну справу більше… З нею ми ставили свої перші сценки, писали перші сценарії, організовували перші вечори і дискотеки, ходити у перші походи і їздили на помідори. З нею можна було поговорити про все на світі. Вона знала про наші «перші кохання» і вміла підбирати слова для знеболення перших «сердечних ран». Вона була Другом. Вона відкрила для нас світ французької мови. І скільки ж разів у житті мені таки знадобилися ці знання!!! Навіть зовсім нещодавно, коли ми робили свою «Французьку весну» на Першому Західному. Без Раїси Петрівни цього телепроєкту не було б. Скільки разів я подумки і словесно казала «Мерсі боку, ма шер!» Казала своїй вчительці. Людині, яку учора вбили росіяни. Вбили, заваливши у погребі власної хати.
Ненавиджу!!! Щоб ви всі виздихали і щоб про вас і згадки на землі не лишилося!
Дорога наша Раїсо Петрівно! Дякую за все, що Ви робили для нас.
Світла пам‘ять…
А на фото - наша школа у Нововоронцовці… те, що від неї тепер залишилося…
Помстимося!