Видно, путін грошенят підкинув ботам - по групах і не лише херсонських.
Знову системно пішли пости про поганих мешканців західної України і мову - про "язик", яким на півдні начебто більшість розмовляє (брехня - написала я і в херсонській групі, яка обо всьом, адміністратор не полінувався зайти на мій профіль глянути, хто я і дорікнути, що таке негарне слово використовую і навіть обмежив мене на коментарі)). Брехати, за логікою "Херсон обо всьом" можна, а от писати, що то брехня - погано. Слово, до речі, нормативне, я посилання на академічний словник адміністратору групи кинула і порадила працювати над словниковим запасом. А по мовній темі, брехня, бо південь - це не лише міста. Та й суржик, то не російська.
Знову пішли пости про поганих западенців, які за кордон виїхали, мовляв, нехай повертаються, вдома спокійно. Повертаються, кажу я. Бо їх чоловіки йдуть в армію, а господарство потребує рук.
Люди, перестаньте ширити, лайкати ці вкиди. Невже вас ще не навчило життя, звідки це лізе?
***
Був я якось в Каховці. І в Новій Каховці. Ми на човні прийшли. Нас Сашко запросив до своєї оселі і приготував таку вечерю, що не снилося ніяким мішленівським зіркам. І ми сиділи в саду за великим столом з сімейством, кумами і друзями... і було так зворушливо, так душевно, так неповторно... І дуже хотілось повторити.
А потім ми ночували в маріні, не гіршій за найкращі курорти, і йшли через шлюз, і махали з Дніпра Сашковій оселі...
І Дніпро був широкий і синій...
Бо Каховка - це Україна.
***
Сьогодні в Генічеську натовп, який зібрався за пенсією затоптав людину. До смерті. Про це повідомив, призначений росіянами колаборант Сергій Мухін. З усього району з’їхались люди, щоб отримати гроші і через хаос сталась ось така трагедія.
Російськи порядки, як і сама Росія — відстала країна і це лише маленька ілюстрація. Можна було причепитись до багатьох недоліків в Українських реаліях, але щоб людину затоптали в черзі за пенсією?
***
Они получили в 90-е свободу, все блага цивилизации, товары и еду без очередей, возможность путешествовать, дружить со всем миром.
Но они ползут обратно в "совок", повязавшись галстуками и мечтая о какао с пенкой, парадах, собраниях и вожде в телевизоре. В добрый путь россияне, вы сами выбрали свой путь.
***
Після вибухів у Криму на аеродромі Саки, у мене в стрічці стало не пропхатися від задоволених дівчат. Українки тріумфують! Українки задоволені! Вже навіть анекдот з’явився, що «Залужний – секс-символ України, бо тільки він уміє довести мільйони жінок до оргазму одною ракетою».
Можливо в іншій ситуації це виглядало б дикістю. Українці – не злі люди, у більшості випадків ми співчуваємо чужому горю. Українки й поготів. Але – не зараз, і не коли ідеться про удар по країні-агресору.
Бо ще ніколи я не бачив в Україні стільки жіночих сліз, як після 24 лютого. І знаєте. Мабуть це одна з найбільших моїх претензій до окупантів.
Вони примусили наших жінок плакати. Багато плакати.
Завжди гарно вдягнена вишукана пані реве мов дівчисько – на фронті загинув її друг дитинства, який мешкав у сусідньому під’їзді. Плаче потайки вечорами на кухні мати сімейства, її брат десь в окопах на Донбасі і вона хвилюється. Плаче у вагоні поїзда лікарка з Харкова – її будинок і лікарня де вона допомагала людям, зруйновані. Разом з усім її попереднім життям. Плаче вчителька історії України, її домівка під окупацією і вона мусить тікати, бо інакше її уб’ють. Бо викладає дітям ЇХНЮ історію.
Плаче молода вдова, почувши звістку. Плаче жіночка на лавочці у Вроцлаві і в Барселоні, читаючи на смартфоні новини з України. Плаче дівчина, коли від хлопця з фронту кілька днів нема вістки. Плачуть...
Українки плачуть. Хлопці-українці, які зараз на фронті, це бачать. І сльози їхніх дружин, сестер, матерів та подруг будять у серцях чоловіків незвідані раніше запаси люті. Ми не хочемо аби наші жінки плакали. Ми дуже хочемо аби це припинилося.
Ми хочемо бачити наших жінок радісними. Усміхненими. Задоволеними життям. У світі де нема війни.
І я не знаю як ми це зробимо, але ми виправимо це.
Ми зробимо так, аби наші жінки не плакали. Принаймні, аби не плакали стільки. І тому, коли черговий успіх ЗСУ викликає море жіночих посмішок – хай буде так.
Наші жінки радіють успіхам Збройних сил, тобто кожного з нас-солдат... Наші жінки вірять в нас, а ми б’ємося за них. Тому що любимо їх. Несамовито любимо.
І тому ми ніколи не пробачимо зайдам. Не пробачимо того, що вони примусили наших жінок плакати.
Дмитро Вовнятко
Тэги: