30 липня, залізничний міст нарешті виведений з ладу. Тепер починається полювання за понтонами.
Коли ми повною машиною дітей – своїх та сестер – виїжджали з Херсону, сподівалися, що невдовзі повернемося. Постійно зідзвонювалися з батьками, і я їх втішала, що обов’язково приїду закатувати черешні. Консервувати цей компот щороку було моїм обов’язком.
На цьому і зійшлися, щоб якось триматися. Минув місяць, черешня рясно цвіла у травні, зав’язалося багато ягід. Але за одну ніч вони опали через приморозки. Дзвінок від мами був сумним: «Доця, ти, мабуть, не приїдеш. Сьогодні зранку прокинулася, а черешень немає…». Запевнила маму, що в нашому саду є ще абрикоси та персики, і я обов’язково приїду їх консервувати.
Настав кінець липня, через негоду абрикоси й персики зіпсувалися просто на дереві. Пророцький дзвінок від мами. І нам знову життєво важливо визначити нову дату, до якої потрібно протриматися.
Ми всі точно впевнені, що все ж таки повернемось додому. Їстимемо мамину закатку, зроблену з такою любов’ю, обійматимемо рідних, але поки що треба протриматись. От і шукаємо ці уявні точки для перечекати, потерпіти, підбадьорюючи батьків та себе, без знання, як це правильно зробити.
Тим часом кавуни соковито виблискують на прилавках всієі країні. Вперше не можу їх їсти, адже кавун для мене асоціюється виключно з Херсонщиною.
Нехай зараз життя замість рідних херсонських черешень, абрикосів та кавунів, підкидує кислий лимон. Ми зробимо з нього лимонад: смачний та такий, що втамовує спрагу на тернистому шляху додому.
Як проходити тяжкі періоди?
Сьогодні якось особливо важко від розуміння всього, через що ми проходимо як країна. Повномасштабна війна, до якої неможливо підготуватись. Зухвалий скажений сусід, який порушує всі домовленості. Жахливе катування солдата. Цинічне вбивство полонених азовців. Постійні бойові дії, нехватка західної зброї для того, щоб вишвирнути цих покидьків з нашої землі.
В принципі я звик тримати удар. Але сьогодні якось особливо важко.
Чим виміряти сум за домом?
Туго-метрами? Сумно-грамами? Печальо-милями?
Такі собі жарти, розумію... Кислі, якщо чесно. Важкий день... Ще один.
Ми теж за вами сумуємо! І так чекаємо на час вашого повернення додому! Коли все закінчиться, ми тут все приберемо, почистимо, відбудуємо, полагодимо.
А потім будемо їздити один до одного у гості. По Україні. По всьому світу. Аби потім знову повернутися туди, де душа спокійна. Де наш дім. Наше небо. Наше все...
Кожного разу
коли шокує від новин з Херсона
коли закипає всередині від Маріуполя
коли не йде з думок Миколаїв
коли стискається сердце від побаченого в Оленівці
коли не віриться, що людина здатна вчинити такі звірства, як у Бучі
кожного разу, коли перед очима встають вбиті діти, зґвалтовані жінки, закатовані чоловіки
кожного разу пам’ятайте:
росіяни здатні
вчинити
ще гірше
Таке відчуття, ніби минуле тебе догнало в сучасності, примушуючи переосмислити чимало подій з того часу, які залишилися незавершеними. Ти вже кричиш, як у ві сні - досить, а воно знов і знов накриває ще жахливішими подіями, які тягнуться з минулого. Херсон в окупації: йде насильство, масові вбивства, великий грабунок, маргіналізація населення, зубожіння, - все спрямоване окупаційною владою на те, щоб людина забула про гідність, волю. А думала лише про пошук їжі, і просто - вижити. Вижити фізично. Роботи нема і не буде, допоки не вигнати окупантів. Чи має майбутнє держава, де все побудоване через приниження, соціальні дотації, де непокора придавлюється через обмеження доступу до ресурсів - вільно пересуватися, харчуватися, ліків, а попереду зима, тож ще й - тепла. Таке враження, що ми знімаємося у фільмі жахів, і поки кінця не видно! Але сценарист ще й сам не знає, які ми гори можемо зрушити!
Але у кожного свій хрест, своя голгофа, і чомусь саме ми, глибоко цифровізовані люди зараз занурені в морок минулого і зла, яке не було вчасно зупинене. Значить, Бог саме на нас покладає надію та віру? Херсон буде звільнено, він пройде через очищення - від пушкіністів, потьомкінців, сталіністів, брежнівців, - всі епохи переплелися з 24.02.2022. Поки буду жива своїм внукам, правнукам розповідатиму правду про народ-вбивцю, сучасних яничар, які радіють нашим смертям, вбивствам наших дітей, жахливим руйнуванням.
Росіяни хочуть зламати нашу волю до спротиву через біль. Біль для Росії - це інструмент. Росіяни хочуть, щоб ми страждали. Вони свідомо використовують воєнні злочини як метод ведення війни. Нам боляче, бо ми живі. Але наша стійськість у тому, щоб попри все мати сили направити свою енергію не в страждання, а в спротив.
Я бачу стільки болю у своїй стрічці, що мені хочеться усіх обійняти, і знайомих і незнайомих. Ми вистоїмо. Ми переможемо.
Російські військові застосовують технології маргіналізації населення. На ринку продають на розлив - водку, самогон, коньяк, бренді.
Етиловий лосьйон! Косметичний!
Виготовлено у владикавказі.
Цікаво, що з вищеперерахованого вони виготовляють... Думаю, якщо чаєм зафарбувати, то і коньяк буде.
Ненавиджу! Перетворили місто на смітник! Всяке гімно тягнуть.
Херсонці жартують.
На сьогодні у нас дві основні фінансові проблеми:
1. Як отримати 10 тисяч рублів?
2. Як перерахувати їх ЗСУ?
С утра задумался о том, что после вчерашнего запрета Нацбанка выставлять в обменниках табло с курсом валют, следующий запрет будет выставлять ценники в супермаркетах и на рынках. И если понравится, то будет запрет на указание тарифов на комуналку в СМИ. Только сумма в платёжке.
PS Кстати, запрет выставлять табло с курсами валют существует ещё и в... России. И почему я не удивлён?
Тэги: