День 156. 29 липня. Що обговорюють херсонці у соцмережах

А что за вой по поводу моста?
Все понимали, что его взорвут, дали неделю на закупку продуктов.
Или это паника из-за страха больше не увидеть российское пиво?

Психоз – это ярко выраженное нарушение психического состояния, когда состояние человека противоречит реальной ситуации.
Это я о себе ))). Знаю же, что вся публичная информация, подаваемая в открытых источниках всеми участниками этой войны – это обман, публикуемый с целью дезинформировать противника и население. Знаю, но продолжаю это читать. Психоз ????
А довіряти зараз можна лише своїм очам і, в крайньому випадку, тому, що бачили очі близьких родичів і перевірених друзів.

Дратує шалена істерика на тему: “Діти обов’язково повинні піти до школи 1-го вересня”. Це зараз найголовніше? Серьйозно? А що станеться, якщо не підуть? Аж геть нічого критичного!!!
Якщо внаслідок війни діти закінчать навчання в школі або в університеті на рік пізніше, то невелика біда. А якщо, не дай Бог, ракета влучить у школу або універсітет під час навчання – ото буде біда.
В першу чергу треба зараз думати про те, як забезпечити безпеку, нагодувати та зігріти людей, бо максимум за три місяці буде зимно, а все навколо зруйновано ????
Сподіваюсь, в країні ще залишилися розумні голови не затьмарені політичним PR-oм.

Вчора росіяни опублікували відео з тортурами над полоненим.
Сьогодні росіяни опублікували інформацію про вбивство 40 військових у російській тюрмі “Єлєновка”.
Зрозуміло, що це не випадковість,а запланова інформаційна кампанія. Кампанія на залякування українських військових.

Целый вечер Гордыныч пыхтел над строительством своего замка из песка. А на следующий день, когда мы вернулись на это же место, оказалось, что кто-то замок разрушил. ☹️ Сына расстроился очень-очень, прям до слез.
А я стояла и благодарила боженьку, что нам удалось уберечь его психику от понимания, что 24 февраля была разрушена вся наша жизнь. И молила, чтобы этот дом на песке был последним разрушенным домом в Гордюшкиной жизни.

Думала, как вообще донести свою точку зрения…
И начну с вопросов к тем, в чьи города “прилетает”, потому что те, кто совсем в безопасности – на эти вопросы осознанно ответить не смогут.
Итак:
1) Когда прилетает в Ваш город, Вы радуетесь? Как бы там ни было… Сможете ли вы радоваться прилёту в ваш город?
2) Если в вашем городе люди полностью изолированы и пол года не имеют возможности работать,жить свободно и прочее – вы будете радоваться?
3) А если при этом большинство, в том числе и переселенцев уже в состоянии очень серьезного выживания? Вы будете радоваться? При этом больше 50% населения города осталось в городе+ переселенцы.
4) А если к этому, последние пути для получения еды, бензина и прочего, что необходимо людям для жизни и, при возможности, выезда, станут перекрыты? Вы будете радоваться?
5) А к этому, Вы ещё будете видеть, как остальные города и выехавшие люди ссорятся из-за языка… Класс?
6) А ещё радуются каждому прилёту в ваш город или вашу область… Весело?
7) А ещё говорят, что вот немного потерпите и вас освободят… Как будто не понимая, что все эти люди, которые в вашем городе, могут быть обречены. А это мать с 3 детьми, а это многодетные семьи, а это те, кто не бросил родных и т.д.
Совсем праздник, да?
8) А почему всё это было изначально допущено – разберемся потом… Тогда, когда могут не выжить…
Ну что ж… Радуйтесь дальше!????
Надеюсь, это будет и правда весело ????

Радості від прильотів мало і радіють здебільшого не ті хто виїхав, а ті хто і не був у Херсоні, (ефект Чорнобаївки), але це не змінить одного: прилітати буде і буде ще більше, а життя стане взагалі нестерпним у місті разом з московитами. Іншого шляху не буде, а тим кому все одно аби не стріляло і не має значення хто, не має значення якою мовою, не має значення гривня чи рубль, мабуть пора рухатись на схід. Співчуваю і розумію як це, але ви нічого не зміните: доля Херсона вже визначена. Бережіть себе і родину – це важливіше.

Це ж якими треба бути йолопами-окупантами, щоб із ними відмовилась співпрацювати в Херсоні навіть школа імені Григорія Потьомкіна! Педагоги Херсонщини просто в переважній більшості прекрасні!

Помню первую самостоятельную поездку в Херсон по мосту. Я тогда училась в Херсоне в школе, а мы уже жили в Цюрупинске(Олешки). Было ранее утро, восход солнца и лебеди! Они летали над Днепром стаей. Это было так красиво, на всю жизнь запомнила. Обожала возвращаться ночью с Херсона. С моста очень красивый вид на ночной, освещенный город. Мне казалось, что всегда именно на мосту звучала, какая-то особенная песня☺️! А сколько закатов я фоткала над Днепром, проезжая по мосту. Этот мост очень важен, каждому жителю той местности…эх…
Помню и крайний раз, чтоб не сказать последний, когда я по нему выезжала из Олешек в Херсон, что бы выехать потом с окупации. 7 апреля, жаркий солнечный день))). Чужаки в униформе с автоматами. Обычная дорога на ХБК в 15 минут, заняла 3 часа в очередях на вражеских блокпостах. Обгорелые каркасы машин… но хороших воспоминаний больше и они победят!

Пов'язані записи

Херсонський водоканал упорядкував нарахування за період окупації: яка загальна сума та чи спишуть борги

Питання, що продовжує турбувати багатьох херсонців – перерахунок нарахувань та внесених платежів за комунальні послуги у період окупації. Попри дві профільні постанови Кабміну наразі питання щодо врегулювання заборгованості або переплати…

Подробиці
«Чому ви не евакуюєтесь?»: історії херсонців, які показують, що це запитання не про турботу

«Чому ви досі не виїхали?» Мабуть, жодного іншого запитання жителі червоних зон Херсонщини, Сумщини, Харківщини чи Запоріжжя не чують так часто. Воно звучить у коментарях під новинами, у соцмережах, іноді…

Подробиці