Євгенія Весна
Не моя история, но разрешили рассказать. Поэтому история будет от первого лица, а произошла она на Херсонщине.
“- Слава, ту такая жара. Не только в смысле погоды, но и во всем остальном. У нас задача была взять пункт. По тихому. Без арты. Так надо было. Разведосы отработали и инфу собрали. Получили боевую задачу и выдвинулись к цели. Зашли красиво. Орки явно нас не ждали. Выбили мы их. На окраине ещё идёт бой. Мы движемся туда. И тут я вижу бабушку сидящую возле забора. Слава, оцени этот уровень абсурда. Стрелкотня взрывы и бабулька на скамейке возле забора. Сидит этот божий одуван в платочке и с котом на руках. Ещё раз повторяю – идёт бой. В соседний двор что-то прилетело, а эта милая бабулька сидит на скамейке. Я к ней подбегает и самым спокойным голосом говорю:
– Бабушка, зайдите в дом пожалуйста. А ещё лучше в подвал, от греха подальше. Стреляют ведь.
– В какой подвал? Как я в подвал пойду, если у меня туда эти залезли? – отвечает она, – Вражина эта. От вас спрятались. Здоровые черти.
– А сколько их бабушка?
– Трое их, сынок. Они похоже вниз спустились. Так вы не ломитесь в двери. У меня там сзади труба стоит для вытяжки. Прямая. А сверху “грибок” от дождя. “Грибок” легко снимается и туда гранату можно пихнуть, – таким спокойным голосом говорит этот божий одуванчик, а сама кота гладит. Я даже чуток охренел.
– А там совсем прямая труба, бабушка? Или с перемычками?, – спрашиваю я её.
– Какие перемычки? Прямая. А грибок новый совсем, – отвечает она и продолжает чухать кота.
Ну, мы тихо в двор зашли, хату обошли и видим погреб. А сзади него выход трубы, на котором “грибок” насажен сверху. У трубы диаметр норм, граната легко зайдет. Пацаны стали по бокам от входа в подвал, а “Сниф” снял грибок и я Ф-1 внутрь запустил. Ебануло достойно. Пацаны зашли в подвал. Поднимаются.
– Значит так, там у троих тиктокеров можно закрывать каналы. Новых видео не будет. А четвёртый пока живой. Бабка ошиблась. Их четверо. И это… Ты бабке всю консервацию убил. Иди извиняйся.
Я сам вниз спустился, посмотрел. Потом поднялся, подхожу к бабульке, благодарю и говорю, что я виноват. Вся консервация того…
– Да какая консервация, – говорит эта бабулька, – Я уже давно не для себя кручу. Для сына и внуков. А я их уже сколько не видела из-за этих нехристей. Вы скорее освобождайте тут все и я новую консервацию накручу. Ещё и вам достанется. Вы даже не представляете, как мы вас ждали.
Так что, Слава, бабки – это наше секретное оружие. Она нам, кстати, сказала, кто с орками сотрудничал. Бесценная бабушка, оказалась. Можешь выложить историю. Меня мало, кто читает, а у тебя прочтут. Пусть знают, что наши бабульки – это огонь и сила! Только точные данные не пиши. Пока нельзя. Пока.”
Трагическое время. Трагедия Украинского народа. Продуктовый магазин в Херсоне. Дедушка – постоянный клиент, бодрый, знаете есть такие живчики в почтенном возрасте, украл сметану, был пойман с поличным, сел и заплакал… Нет банковской карты, пенсию получал через Укрпочту (которая уже не работает), на работу не берут… Всю жизнь проработал и явно не так планировал свою старость. Геноцид нации происходит прямо сейчас на временно оккупированных территориях, люди доведены до нищеты и поставлены на грань выживания. Голод в 21 веке. Меня не покидает ощущение, что мы снимаемся в каком-то дурном фильме, режиссёра с глубокими психическими расстройствами. Потому что представить всё это, ещё пол года назад, было невозможно.
P.S. Администрация магазина дедушку вместе со сметаной конечно отпустили. За что им низкий поклон. Но сколько таких людей, остро нуждающихся в элементарных вещах, ещё осталось там, за линией фронта. Это сложно представить и осознать. Что творится в сёлах, мы можем только догадываться…
россия не способна созидать. Только смерть, голод, запустение и разруха, вот спутники «русского мира». Донецк и Луганск за 8 лет из промышленных столиц с высоким уровнем жизни, превратились в захолустные рай.центры с бычьем у власти, вот собственно и весь результат. Только полное освобождение, от чумы 21 века. Нет других вариантов.
Родич – фермер на Миколаївщині, жнивує. Зібрав ячмінь, зсипав у себе у дворі. Зараз починає збирати пшеничку. Здавати зерно нема куди. Каже треба вести десь до румунського кордону. Перевозка тони зерна поки коштує 2 тис. гривень. Треба винаймати Камаз з причепом. Бо на його ЗІЛі не навозишся. А дають за ячмінь від 100 до 150 доларів. Тож нічого майже не залишиться. Каже, знайомий з їхнього села повіз на румунський кордон соняшник, простояв там у черзі 2 тижні.
Моя відповідь на заклики і поради щодо термінової евакуації: Друзі, в окупації, перевірено, ніяка порада не працює, і ніхто не має ні морального, ніякого іншого права які поради давати, і вже тим більше ніякого права не має вимагати чогось від людей. Вчиняйте по совісті. Тому що совість, це досить важливий механізм. Бо проти нас люди, яких позбавили совісті. Після цих заяв Верещук, Соболєвського я знов в паніці. Чи я не чую совість? Збираюсь в храм. Тільки Господь може і має право дати мені рекомендації. Амінь ???? Як, ну от як може офіційна особа робити такі заяви, не розуміючи чи може не намагаючись розібратись в обставинах?! У людей немає зв’язку, майже немає інтернету. Доступ до українських новин мінімальний. І при цьому їм кажуть: “евакуюйтеся”. Без жодного зеленого коридору! За весь час війни – жодного!!!!
Я обов’язково зберусь думками і напишу про свій шлях на підконтрольну Україні територію. Повірте, це дуже епічна історія довжиною в 3 доби, 22 ворожі блок-пости та свіжий вітер свободи. І перший жовто-блакитний прапор на шляху. І про сльози радості при зустрічі з військовими, яких вже можна не боятися. Так, фізично я на підконтрольній, а серце залишилось у рідному Херсоні.
В Херсоні ювелірне влучання по військовій частині окупантів на вулиці Пестеля. Вона горіла ще від вранішніх попадань о 5-й ранку, а потім знову, коли влучили в 10-й.
Очевидці повідомляють про крики росіян під завалами.
При спробі підійти ближче до шостої гімназії і дізнатись щось — окупанти стріляють в повітря. В них починається відверта паніка?
От вже здається звикаєш, і розумієш, що є втрати жахливіші – людські. Але читаєш: Дар’ївська сільська ТГ – військові рф вкрали у громади два медичних автомобіля.
І відчуваєш злість, бо нашій країні, нашим громадам кожен такий автомобіль давався великою ціною…
Народ, що хоче захоплювати чужі території і живе у срачі, ніколи не зрозуміє націю, що хоче будувати. Це різні світи, що, на жаль, опинилися по-сусідству.
Якось так, по-бандерівськи.
На лінії вогню на Херсонщині – село Давидів Брід. Саме через нього виїздило чимало жителів області. Про нинішній стан його пишуть місцеві у соцмережах! Нема світла, води, газу. Місцеві, яких залишилось близько 150, потребують базових харчів. Зруйновано інфраструктуру села.
Горять поля, але оркам байдуже. Мало того, вони спеціально їх і палять, щоб позбавити продовольства як Україну, так і світ. Це цинічний розрахунок і грабунок.
Дарина Лапіна
