Ян Ярчук
Бути за крок від України по інший бік кордону. Тут мирне життя, обирають між сходом і заходом, як це не парадоксально звучало. Деякі молдовани по цей бік чують тривогу в українському селі за пару кілометрів, як летять дрони, ракети, лунають вибухи, і говорячи українською мовою хочуть ‘порядку’, і зневажають проєвропейські цілі своєї країни. Їм подобається як в Україні живеться: все якісніше, дешевше, краще влаштовано, якби не війна, але багатьох на кордоні з Україною тягне в глибоке минуле…
До України можна буквально доторкнутися – за сіткою-огорожею поля, яблучні сади, комбайн збирає останній врожай. Дивне відчуття бути за крок від батьківщини.
***
Я не святкую День Народження поки бомблять моє місто та люди, які мені дороги, без захисту та в небезпеці. Я не розумію пишних святкувань зараз і навіть простого застілля, де зберуться ВСІ рідні та друзі, як раніше.
Коли в моїх земляків немає житла, коли скалічені наші воїни та звичайні люди, коли діти без батьків та навпаки батьки загубили дітей. Коли мої друзі збирають гроші на захист своїх дітей в окопах, які захищають наші міста…
Я знаю, що люди вміють веселитися й зараз на повну, але не я. Я не можу закреслити новини та розуміння реальності та зображати радість.
Я радію зустрічам зі своїми друзями, з якими підтримуємо один одного та збираємось, щоб подарувати тепло, увагу, посмішки, подарунки та пригощаємось, зберігаючи традиції та нашу українську щирість в спілкуванні.
***
Одразу кілька закладів освіти у Дніпровському районі протягом минулої доби опинилися під ворожим вогнем.
У навчальному закладі, який постраждав найбільше, пошкоджено майже сотню вікон, 9 міжкімнатних дверей та покрівля площею близько 400 кв м.
***
Знаєте, у чому різниця між російськими й українськими “пушкіністами”?
Українські принаймні його читали.
***
Розбитий, але на ходу:
херсонський автобус теж свідок війни. Він понівечений, із заклеєними вікнами та простріляними боками, але продовжує возити пасажирів. Памʼятаю, як за мирних часів, ми критикували стан міського транспорту, сварилися не на брудні маршрутки… тепер не до таких сентиментів. водії в Херсоні – герої. Просто тому, що працюють.
***
Кожне відео обстрілів рідного Херсона – як черговий удар в серце. Це біль, сум. Але коли бачу, що окупанти хизуються результатами обстрілів, то, крім ненависті нічого не відчуваєш.
Марина Поліщук
Дарина Лапіна
