Автор: Євген Веселов 22 Июня 2022 20:44

День 119. Що обговорюють херсонці у соцмережах

День 119. Що обговорюють херсонці у соцмережах

По справах була в центрі, зайшла в "освобожденое Сильпо", подивитись ціни на гігієнічні засоби. Ціни не просто космічні, а я б сказала міжгалактичні. Доросла сімейна пара ходила біля мене, і я зрозуміла, що їм, як і мені тошнить... чоловік сказав, дивлячись мені в очі: "Може ми вже в Дубаях". В мене з собою була бутилка з водою... Ми зараз вимушені про це обов'язково думати, бо не можна, як раніше, якшо забув, купити. Це була "Моршинська".
Звісно, я нічого не купила, і пробиралась між візочків на касі (в яких в основному були овочі), мене за руку бере дуже гарна з макіяжем, зачіскою доросла Пані, і запитує: "Дитино, де ти тут купила НАШУ ВОДУ (на укр. мові), вона тут продається? Я навіть зависла на декілька секунд. Розумієте, спитали не за смаколик або ліки, а ВОДУ. Я їй відповідаю, що ні, а вона питає, а де? Я розповідаю, де я купила, НАШУ ВОДУ.
⠀Це щоб особям було зрозуміло, як ми хочемо того "освобождения", люди ладні на інший кінець міста їхати, аби купити бутилку води, на якій написано "МОРШИНСЬКА СЛАБОГАЗОВАНА" .

Сумно те, що у Херсоні багато людей так і не розуміють, що прийшов час розмовляти своєю рідною мовою. Невже ви не розумієте яка ціна цієї мокшанської? Так, це складно на початку, але це ж рідне, це код нації. Багато разів чую від своїх друзів «так удобней», а мати орків у місті, які заявляють «тут все говорят на русском», це вам подобається? Гадаю, що ні! І вони ще довго будуть наполягати на тому що, якщо ми розмовляємо їхньою мовою, отже ми хочемо бути з ними. Багато людей по всій Україні перейшли на рідну і це означає, що ми – українці! Ми - не вони!

На вулицях Херсона нині процвітає горілка на розлив. Це щось невидане, не згадаю такого навіть у 90-і. Кажуть, що росія, сальди це не зупиняють, бо зацікавлені в маргіналізації Херсонщини.
Водночас, у коментах пишуть, що п'янички розповідають: алкоголь той паршивий (ну, не дивно).

Я так розумію, колобранти не завжди самі "вилазять". Частіше їх примусово роблять колоборантами. Сьогодні по ВТВ показують одну родину. До цього дівчина в соцмережах посилала руський воєнний корабель. А тут стоять, як з хреста зняті, і тримають торт, який, ніби вони принесли в знак подяки асвабадітєлям. На торті напис "Спасібо русскому солдату". І диктор коментує, що вони самі той торт принесли і ще хочуть подавати на російський паспорт. Хоча зрозуміло, що люди прямо чорні і їх заставили прийняти участь у цьому спектаклі. А кожного дня рідні в соцмережах шукають своїх, яких забрали російські солдати.


Учора в мене жіночка купляла полуницю. Каже, сусід запив, раніше такого не було. Він екскаваторник, його змушують «гості» копати ями і закопувати трупи, іноді вони рухаються (мабуть, тяжко поранені). Пережити таке людина не може, тому п'є.

Схуднути, вивчити англійську, заробити мільйон та об’їздити весь світ. Цілі з минулого життя, які зараз бачаться насінням. Шо важкого, бери і роби. Сьогодні мій світ без цілей, навіщо їх ставити, вони потребують лише уваги, працелюбства і наполегливості.
Наразі інша глобальна задача. Буття. Радість. Повнота життя. Вміння прощати і любити. Добропорядність. Прихильність. Адаптаційний інтелект. Емоційна стабільність. Цінність кожної миті.

Хіба можливо було рік тому подумати, що через рік війна нами так підло розпорядиться... Наші батьки були впевнені, що забезпечили нам мирне життя. Не сталося...


С ностальгией вспоминаю те времена, когда я боялась только тараканов.