Євгенія Весна
Язик мій, як лезо. Але не зараз. Зараз якось притупилося все: відчуття, реакції. Тільки перед дітьми та студентами все одно “тримаєш обличчя”, на більше не вистачає.
Ранок у нас сьогодні був добрим. Прямо з 04.00 годин. Система ГАРПУН вразила буксир “Василий Бех”. Знатно палало.
Росіяни намагались рятувати екіпаж. Їх там було, повідомляють, 33 чоловіки. 10 впали за борт, інші – поранені.
Цей Василій віз на острів Зміїний зенітно-ракетний комплекс «ТОР». Тепер вже не везе. А пішов передавати привіти «унікальній і непереможній» Москві.
Досить усім вам говорити лише про Херсон! Херсонська область це не тільки Херсон! Погляньте на карту України, і коли ви всі говорите про звільнення Херсону не ставте дорівнює звільнено Херсонщину. Не повторіть історію 2014 року. Бо поки люди в окупації жодний заклик політиків триматися не вартий нічого! І з кожним днем та місяцем вижити суто на патріотичних закликах і обіцянках людям все важче !
Повідомлення про те, що ЗСУ вже в 30, 20, 15 км від Херсона дратують… Це складна робота – балансувати на межі підтримки надії та фрустрацією. Якщо в таких повідомленнях йдеться про ваше місто – більший ризик отримати фрустрацію, якщо це місто вам не знайоме – більше шансів отримати надію та підтримку.
Нарешті візовий режим з Росією. Шкода, що так запізно, але хоч щось.
Війна на довго. Ніхто не знає на скільки. Економіці важко, всім важко, всі втомились, але забіг триває. До фінішу далеко.
Але ми біжим, вода є, банани інколи теж. То тут то там стоять близькі , а інколи не знайомі і підбадьорюють нас, щось подають…
Важко, хочеться зупинитись і піти. Злишся, що не подають те, що хочеться прямо зараз. Можливо яблуко, або улюблений батончик.
Але треба бігти. В кінці чекають діти, дружина, друзі.
Треба добігти і треба потерпіти. Після зізнаєшся собі, що страждав, але не зараз. Зараз терпіти.
Я не знаю, як ви потрапляєте в інтернет.
У мене його нема від слова ващще. Був Укртелеком, Київстар, Водафон – і нема жодного, і в роумінг з Лайф виходить тільки локально. То тепер через день, коли не так спекотно, я мандрую містом в пошуках халявного вайфаю чи Лайфа, і, коли знаходжу, підключаюся. Принаймні, намагаюся.
Хвилинка позитиву: відгадайте загадку, які машини в Херсоні називають гімновозами?
Згадую зі сльозами, як ховали херсонську тероборону. Ці шістдесят чотири чоловіки, які загинули, просто йшли в останній бій, щоб захистити рідне місто. Йшли із коктейлями молотова, які несли в пакетиках АТБ. Ці пасіонарії – така от сакральна жертва, яку Бог допустив з огляду на обставини, в яких опинилося місто.
Українцям сотні років нав’язували так званих “гєнієв” із росії. Тому й вийшло так що ми знаємо їх (гєнієв) краще ніж українських письменників і поетів. Тепер буде більше можливостей познати справжню українську та зарубіжну літературу.
Вкрадене літо у наших дітей…
Первая переписка с Лазурным за 2 недели:
Проскочили фразы бегущей строкой при закрытом экране, … секунды! И исчезли не отображаясь. Хорошо, что я смотрела на экран. Полтергейст :
“Выхожу в центр…” (было указано время)
“Людей много…”
Затем “людей мало…” – я так поняла в определенный момент.
Пришёл один и тот же смайл 5 раз. Открыла – пусто.
“Поговорили…”
Херсонці перейшли на українську, і музиканти на вулицях теж репертуар тримають.
От такий мирний спротив.
Дарина Лапіна
