Чому мій хлопець став зрадником: розповідь дівчини з Херсона

Повномасштабна війна та окупація Херсона росіянами відкрила “справжні обличчя” багатьох людей та показали їхні цінності, точніше їхню відсутність. Часто ті, кого вважали друзями, ті, з ким будували спільні плани на життя, ставали зрадниками та прихильниками “русского мира”.

Таких історій у Херсоні, як і в інших містах та селах, що були під окупацією, на жаль, виявилося немало. І одну з них нещодавно опублікували в телеграм-каналі “Samarska”, що нараховує понад 6 000 підписників.

Молода дівчина з Херсона розповіла про свій особистий біль та поділилася роздумами щодо того, чому її хлопець став колаборантом.

З її допису зрозуміло, що пояснення такому вчинку для себе дівчина так, мабуть, і не знайшла.

В Україні він мав усе: бізнес, не бідував, їздив відпочивати. Однак все це проміняв на російський триколор … А знаєте чому? Бо, як виявилося, в Україні йому все це давалося “слишком тяжело”.

Далі публікуємо допис херсонки повністю:

“Моя історія нічим не вирізняється. В окупації я була всього тиждень. Особливо нестачі продуктів не відчула, виїхали ми за кілька днів. Мені кажуть: в тебе ніхто не загинув, то й не нарікай. Чесно – краще б загинув.

Коротше, 23 лютого 2022 року я приїхала додому, в Херсон, з “короною”. Стан був такий, ніби орки перед тим, як заїхати в місто, проїхалися по мені. Я впала на ліжко, не піднімаючи голови. Чула, як на другий день плаче мама, як сусіди обговорюють, чи минеться це швидко, чи треба тікати.

Звісно, своєму хлопцеві я сказала не приходити, щоб і він не зліг на додачу. Але в переписці домовилися, що я виїжджаю першою з мамою, а він роздає продукти зі свого магазину, і за мною – на обжите уже місце. Ми поїхали. Зв’язку не було, я не дуже дивувалася, бо ж там почалася жесть.
А потім… Читаю у вайберній групі, що такий-то став колаборантом, роздає російську гуманітарку і взагалі…радий старатися. Там було прізвище мого хлопця.

Заходжу до мами на ватних ногах, питаю, чому мені не сказала. Вона каже: ти після “корони” ще ледве ходиш, берегла тебе.

Я йому написала: у тебе було все. Бізнес (магазин), ти не бідував, ми їздили відпочивати. Чому?
(Від себе зазначу, що жодної згадки про моральну складову цього вчинку не було. Виключно перелік благ)

Він відповів: было. Но мне давалось всё слишком тяжело…

Я реально планувала заміж за нього. Уявляєте? І ще. Таких багато. Не вірте, що прямо всі патріоти. У нас з мамою волосся дибки, коли чутки доходять: зрадниками часто ставали виродки, яким ні на що було жалітися в Україні…

(“Давалось слишком тяжело”… То лі дєло здати когось з наших, проукраїнських українців на своїй землі, приректи їх на дикі знущання і, часто, повільну мученицьку смерть. Дійсно, краще б загинув)”.