23 грудня виповнюється три місяці від дня, коли російські окупанти почали на території захопленої ними Херсонщини шоу під назвою «референдум» про включення української області до складу РФ. Псевдоголосування відбувалося, нагадаємо, протягом 5 днів – по 27 вересня, найчастіше – під тиском колаборантів та під дулами автоматів окупантів.
Про результати на наслідки того примусового «волевиявлення» годі й казати. Представники фейкової влади відзвітували про майже 100% голосів херсонців «за» приєднання до Росії, а вже за півтора місяці накивали п’ятами з Херсона. І тепер, заховавшись подалі від ЗСУ, продовжують кричати, що Херсон – це «русскій город», одночасно цинічно закидаючи місто снарядами та вбиваючи мирних жителів...
Усіх, хто став на бік ворога та мав відношення до проведення театральної постановки під назвою «референдум», влада обіцяє знайти й покарати. І таких виявляють чи не щодня. Так, днями СБУ днями затримала в Херсоні чергову поплічницю ворога – жительку міста, яка входила до складу місцевого осередку Партії Регіонів. Вона добровільно пішла на співпрацю та очолила на псевдореферендумі «дільничну виборчу комісію». Як повідомляє пресслужба СБУ, зрадниця особисто обходила приватні домоволодіння і вимагала від людей поставити потрібну «відмітку в бюлетенях». У разі відмови одразу зверталася до озброєних рашистів, які її супроводжували. Ті вривалися в оселі громадян і погрожували розстрілом. Щодо затриманої триває слідство.
А тим часом херсонці, які пережили окупацію, згадують сьогодні, як відбувався той фарс із «референдумом». Зокрема, ось що пише Володимир Макуха, колишній депутат міськради, на своїй сторінці в соцмережі:
***
Нова доба, яка фіксує три місяці від дня початку того фарсу, розпочалась для херсонців черговими вибухами в місті, як щоденне нагадування про істинне обличчя «руського міра».
Повертаючись до тих подій 23-27 вересня, крім спогадів, виникають і деякі питання. Наприклад, чому після отримання гауляйтером Сальдо російського громадянства його не позбавили громадянства Українського?
Розганяти пропагандистське дійство у вигляді цього фарсу, під гучною назвою «референдум», почали, спираючись на «указ» цієї особи, для якої навіть дефініція «зрадник» виглядає дуже обмеженою констатацією заподіяного. Але ж він на той момент вже був громадянином РФ! А якісь «укази», підписані іноземцем, тим паче громадянином країни-агресорки, по відношенню до територій Суверенної України…
Напередодні 23 вересня, на жаль, знов продемонстрували свою неспроможність адекватно реагувати, адекватно діяти та свою повну відірваність від херсонських реалій деякі представники місцевої влади. Гасла та навіть погрози, які лунали від них з підконтрольної Україні території, на адресу Херсонців, які залишались сам на сам з підступним окупантом у рідному місті, нічого, крім шкоди, не несли.
Не менш шкідливими були і рекомендації деяких громадських «стратегів», які на собі не відчули особливості виживання на окупованих територіях. Більш того, укріплювалось стале враження, що ці «фахівці» оцінюють процеси, які відбувались тут, на окупованих росіянами територіях, дивлячись на них «професійним поглядом проктолога». Але ж ці рекомендації, маючи благі наміри, дехто потім намагався ретранслювати на окуповану Херсонщину, на жаль, не відчуваючи в них запах дурості.
Мабуть, найбільш адекватним у тій ситуації, був дуже короткий меседж з Офісу Президента України, який констатував, що фарс окупантів, який вони обізвали словом «референдум», є повна дурня і жодних юридичних наслідків він мати не буде, що би вони із цього не ліпили.
А що ж фактично відбувалось у Херсоні з 23 по 27 вересня? І чи був взагалі «хлопчик», якого окупанти, ротом гауляйтера Сальдо, нарекли звучним ім’ям «референдум»?
Напередодні в місті, про ЦЕ з’явилась інформація на білбордах. Було видано спеціальний випуск газети «Наддніпрянська правда», який я вперше побачив вже після звільнення Херсона, під дупою одного із сусідів, який вирішив використати це пропагандистське видання за призначенням, сідаючи на сходинки перед під’їздом, в очікуванні зарядки свого телефону від генератора (але то вже інша історія…).
Чи формувалось окупантами щось подібне до виборчих дільниць? Скоріш за все, окупанти обмежились створенням декількох «майданчиків для телевізійних зйомок». Виходячи з того, що «акторів» в особах місцевих шанувальників «руского міра» та завезених «кінозірок» було в їх розпорядженні вкрай мало, таких «майданчиків для зйомок» зробили всього декілька.
Зокрема, ми не чули, щоб хоча б один такий «майданчик для зйомок» було створено в нашому мікрорайоні. Та і на створених таких майданчиках, судячи з оприлюднених потім кіноробіт, явна обмеженість в наявних акторах не дозволили зробити вражаючі за чисельністю «хрестикопомічателей» дійства.
Але, повертаючись до 23 вересня. Напередодні, ми з дружиною, попросили своїх сусідів по тамбуру, щоб вони, якщо прийдуть колабаранти з окупантами «за хрестиками на їх нікчемні папірці», сказали що ми поїхали до когось із знайомих і знаходимось десь у них на приміській дачі…
Зранку 23 вересня було таке враження, що місто вимерло. Залишаючись удома, ми мали можливість спостерігати за тим, що відбувалось на прибудинкових територіях нашого та сусідніх багатоповерхівок. Під час всієї світлої частини доби практично не спостерігалось жодного руху. Практично ніхто із сусідів також не виходив на вулицю.
У перший із днів фарс-шоу, на майданчику між сусідніми багатоповерхівками колабаранти, під охороною озброєних російських військових, встановили стіл, «урну для вкидання», та через переносний динамік увімкнули якусь музику, яку було чутно не далі як на декілька десятків метрів. Проходячи повз цих «приймаючих голоси», одна із наших сусідок, побачивши цю одиноко стоячу групку, до якої ніхто із сусідів не мав намірів підходити, вирішила їх потролити, запитавши: «що, може і наліваєте…», почувши у відповідь «ні», та сказавши їм: «тоді не цікаво», рушила далі по своїх справах.
Такий вакуум руху спостерігався до моменту, коли місто стала окутувати темрява та «група при урні» покинула місце своєї дислокації. З першими зірками на небі на вулицю стали виходити сусіди, обмінюючись біля під’їзду «враженнями від першого дня, періоду Р».
Такий само вакуум руху спостерігався і в інші дні оголошеного періоду з 23 по 27 вересня. Єдине, «урну» на майданчик між сусідніми будинками більше не привозили… Якщо вірити розповідям сусідів, з нашого будинку участь у цьому п’ятиденному фарс-шоу ніхто не брав…
Із розповідей сусідів, які тими днями їздили містом машиною, окупанти їх зупиняли на кожному кроці для перевірки, а групи «носіїв урн» блукали всім містом, заходили до відкритих кафе, курсували працюючими міськими ринками, примушуючи херсонців ставити хрестики на їх нікчемних папірцях.
Але, така ситуація, як в нашому та найближчих багатоповерхівках, була не всюди. У деяких будинках «носії урн», під охороною озброєних російських окупантів, ходили по квартирах. При цьому, озброєні окупанти приймали активну участь у «допомозі» в отриманні «хрестиків на нікчемних папірцях» від херсонців. Ці «приходи» теж не завжди мали очікувані результати для «носіїв».
Наприклад, як потім розповів один із знайомих, така група «носіїв урни», разом з озброєними автоматами російськими військовими, прийшла до нього в квартиру. Почув від російського військового, що він зобов’язаний поставити свій хрестик у відповідному місті на наявному у «носіїв» «нікчемному папірці». На що мій знайомий, зробивши погляд вкрай здивованого, спитав: «що, знов?». На зустрічне питання озброєного окупанта: «а що, ти вже голосував», знайомий емоційно відповів: «звичайно голосував, на Дніпровському ринку…». Почувши таке емоційне пояснення, «носії урни» пішли ні з чим. Більш того, це емоційне «пояснення» почув і один із сусідів мого знайомого, повторивши той самий фокус та залишивши «носіїв» і без свого «хрестика».
Як все ОЦЕ проходило в Херсоні з 23 по 27 вересня, робить питання «а чи був «хлопчик»?» зовсім не риторичним. А ось відповідь на нього якраз в Херсоні була дана більш ніж обґрунтована. І звучить ця відповідь дуже просто – «ні, переважна більшість херсонців ЙОГО не бачили…»
Тэги: