Священник Василь Вирозуб – один із тих, хто 25 лютого вирушив на острів Зміїний на рятувальному судні «Сапфір», щоб забрати тіла прикордонників, яких вважали загиблими. Команда судна потрапила в полон російської армії, де пройшла через фільтраційний табір, катування та допити.
Як зараз живе Василь Вирозуб та що згадує про дні полону, він розповів «Суспільному».
Отець Василь Вирозуб – настоятель одеського Свято-Троїцького храму ПЦУ і капелан. Його звільнили одним з останніх з евакуаційної команди «Сапфіра». Священник вважає, це через те, що в його телефоні росіяни знайшли фото з українськими військовими. Про те, що трапилося, Василь Вирозуб не жалкує, адже місію свою виконав, як сам зазначає, на п’ять з плюсом, бо ті, за ким він виїхав на Зміїний, живі й здорові.
Як потрапили в полон біля Зміїного
Вранці 25 лютого, за словами отця Василя, йому зателефонував єпископ Одеський і Балтський Афанасій і запитав, чи зможе він поїхати на Зміїний – щоб евакуювати тіла, як тоді вважали, загиблих прикордонників і працівників маяка. Священник одразу погодився. Разом із ним на острів відправилися ще двоє капеланів – Олександр Чоков і Леонід Болгаров.
«Уже об 11 годині ми були на палубі корабля, отримали деякі інструкції: що можна робити, що не можна, які будуть дії в разі огляду нашого корабля ким-небудь іншим, окрім цивільних, – і вирушили на Зміїний. По дорозі побачили підбитий росіянами корабель. 26 числа підійшли до Зміїного, де, скоріше за все, капітан отримав по рації команду зупинитися, бо потрібно оглянути корабель, хто на цьому кораблі», – розповідає Василь Вирозуб.
Як підійшли та піднялися на борт росіяни, капелан не бачив – у цей час він та інші були в каютах. Їх попросили прийти на палубу, де всіх поставили на коліна й почали обшук судна, який тривав близько трьох годин.
Острів Зміїний після його звільнення від росіян. 30 червня 2022 р. Фото: Maxar Technologies
«Ми по рації отримали команду піднятися на борт, бо на борту оглядова група. Капітан корабля одразу попросив: будьте акуратні, ніяких різких рухів, виходимо, показуємо документи, нас перевіряють хто ми є. Зранку 26 числа, коли обшук був завершений, ми практично були захоплені Російською Федерацією: нам не дозволяли рухатися, чекали команду від керівництва цих військових що з нами робити», – продовжує Вирозуб.
«Думали, що ми якийсь спецпідрозділ для захоплення Зміїного»
Російські військові запитували евакуаційну команду «Сапфіра», хто вони такі, для чого вони прийшли та особливо – навіщо забирати тіла. За словами Василя Вирозуба, вони не вірили, що перед ними капелани, які виконують свою місію під час бойових дій.
«Вони думали, що ми якийсь спецпідрозділ для захоплення Зміїного. Коли вони все ж таки вияснили, що ми в дійсності капелани, бо ми були одягнуті відповідно, вони сказали: “Ви або божевільні, або безсмертні”. Я трохи подумав і кажу: “Знаєш, таки безсмертні”», – розповідає Василь Вирозуб.
Капелан каже, що спочатку до них ставлення російських військових було дуже толерантне. На його думку, це через те, що ті вірили у швидку перемогу.
Рятувальна місія на «Сапфірі». Фото: Одеська єпархія Православної церкви України
«Вони дійсно вірили, що вони миротворці й прийшли нас “освобождать”. Коли я запитав, що далі будемо робити, вони відповіли: “Зараз буде команда – або вас повинні відпустити, або до закінчення операції ви в Криму побудете”», – продовжує капелан.
Але «Сапфір» і його команду не відпустили. Їх перевезли в Крим, де 11 діб тримали на військово-морській гауптвахті. Увесь цей час капеланів допитували, але силу не застосовували.
«Були ті самі питання, що задавали на кораблі: чи ви працівники СБУ, чи ви співпрацюєте з СБУ. Коли ми пробували пояснити, що в нас священники не працюють ні в СБУ, ні на СБУ, а навпаки – СБУ працює на Україну, на людей, вони запитували: смисл тоді в ваших посадах капеланських, смисл тоді в вашій церкві, якщо ви не працюєте з “конторою”?» – розповідає Вирозуб.
Фільтраційний табір, СІЗО та справжня «жесть»
Після цих 11 днів капелана перевели в навчальний заклад Військово-Морських сил, де він побачив і хлопців зі Зміїного, і екіпаж «Сапфіру», і капелана 35-ї окремої бригади морської піхоти Олександра Чокова.
«Потім усіх нас, близько 200 чоловік, відвезли в Сімферополь із Севастополя і на літаку відправили вже в Росію. Летіли ми більше чотирьох годин. Я так зрозумів, що вони облітали Україну повністю. Завезли аж у Бєлгородську область, там був наметовий фільтраційний табір, де вже почали й пресувати, і бити, і знущатися, і собаками травити», – каже капелан.
Справжня «жесть» почала в СІЗО в місті Старий Оскол, куди Василя Вирозуба й решту відправили після фільтраційного табору.
«І дубинами гумовими били, і на шпагати розтягували, руки заламували, і електрошокерами били. Коли почали вони над нами знущатися, на допитах додали ще одне питання, з якого було дуже дивно: “Чи знаєш ти, або володієш інформацією про місцезнаходження Бандери?” Я засміявся, кажу: “В смислі? Весь світ знає де Бандера, тільки ви не знаєте”», – розповідає Вирозуб.
Ставлення до військовополонених, за словами священника, в СІЗО в Старому Осколі було нелюдське. Людей змушували стояти на колінах у снігу по кілька годин при температурі мінус 22, могли просто вдарити на прогулянці або нацькувати собаку.
«Коли ми пройшли, там було записано прізвище, ім’я та по батькові, де був взятий в полон, за яких обставин. І все, у тебе немає більше прізвища, у тебе є тільки номер. “Твій номер 27, поп, у тебе немає вже ніякого прізвища. І запам’ятай, що тут немає Бога, тут тільки ми боги”. Далі каже: “Встати, як твоє ім’я?” Кажу: “Отець Василь” – бах прикладом по животі. І це так кожного дня», – розповідає капелан.
У полоні Василя Вирозуба підстригли, змусили переодягнутися в тюремну робу. І далі більше не було не було ні священника, ні військового, ні цивільного – ставлення було до всіх однакове: ти українець, ти поганий.
«Це тортури заради тортур. Не тому що треба добути якусь інформацію, ні, це тому що ти українець, тому такі тортури. Вони від цього чисто отримували задоволення», – каже Вирозуб.
Молитва, яка об’єднувала
Василь Вирозуб розповідає, що з першого дня у капеланів була спільна молитва: за Україну, за перемогу українського війська над усяким ворогом і супротивником, і за те, щоб Господь Бог повернув їх живими й здоровими додому. Вона гуртувала всіх. Для російських військових, за його словами, це було незрозуміло: як можуть разом молитися православний і протестант.
«Для руських завжди було велике питання до нас: “А як ти молишся з тим капеланом, він же іншої віри? Вони протестанти, а ти православний, ви ж повинні сваритися”. А ми казали: “Чого нам сваритися. Нас об’єднує все: Бог, Україна, армія”. Вони дуже дивувалися – як так», – розповідає священник.
Молилися капелани й під гімн Росії, який полонених змушували слухати та стояти струнко. Після одного такого разу Вирозуба навіть кинули в карцер.
Звільнення з російського полону
Василя Вирозуба обміняли одним з останніх серед команди судна «Сапфір». У полоні йому не казали, що буде обмін – наказали зібрати речі, дали переодягнутися в цивільний одяг, посадили в літак.
«Я не знав куди везуть. Коли зрозуміли, що приземлилисья в Сімферополі, була думка, що нас везуть на цей “парад позору”. Уже коли сіли в машину, у нас були зав’язані очі, шапка на голові перев’язана скотчем. І коли вже почули, що нас везуть в бік України, то зрозуміли, що везуть на обмін», – розповідає священник.
Обмін проходив біля якогось зруйнованого мосту, каже капелан. Міняли 10 росіян на 10 українців:
«І коли я побачив вже український прапор, то сльози на очі пішли, а коли ще один з медиків в нашій формі, з українським прапорцем на рукаві й каже “Слава Україні”, так, дійсно, однозначно слава».
Отець Василь припускає, що його так довго тримали в полоні через контакти військових у телефоні й фотографії з парадів та інших заходів. Можливо, таким чином його хотіли «дорозколоти», бо думали, що він знає секрети української армії.
Василь Вирозуб і військові. Фото: Василь Вирозуб
Чим після полону займається Василь Вирозуб
Після полону Василь Вирозуб відправився на реабілітацію, яку ще досі проходить – каже, нирки трохи побиті. Крім цього, допомагає військовим та їхнім родинам. І далі планує присвятити своє життя церкві та допомозі армії.
«До тих пір, поки війна не завершиться, ми всі на цій війні, бо кожен повинен займатися своєю працею: військовослужбовець – на передовій, той, хто хліб збирає чи працює на полі, – він також вклад свій вносить в перемогу, і так кожен. Хто не може працювати – до храму, молитися за перемогу. Бо якщо Господь Бог нас покине, ми програємо. А ми бачимо, що Бог з нами, Бог бореться за тих, хто відстоює правду», – каже капелан.
Фото: Суспільне.Одеса
Тэги: