73-річний чоловік із Миколаївщини піднявся на Говерлу в пам’ять про онука-військового

Анатолій, 73-річний житель Миколаївщини, підкорив найвищу гору України – Говерлу. Для нього це було не просто сходження, а особлива місія: він присвятив підйом пам’яті свого онука, який загинув захищаючи Україну.

Історію Анатолія розповідє видання «ШоТАм».

Попри поважний вік чоловік і досі активний, праює електриком. Його рідні говорять: навіть у 73 роки важко «зловити» дідуся, бо він постійно зайнятий.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Гривна» побувала на вершині Говерли, де майорить прапор Херсонщини (фото, відео)

Коли чоловік поділився ідеєю піднятися на Говерлу, родичі спершу поставилися до цього скептично. Але Анатолій вже все вирішив: зібрав рюкзак і вирушив у Карпати.

Миколаївщина

Дорога була нелегкою: спершу декілька пересадок, аби дістатися із Південноукраїнська до підніжжя Карпат, а далі – 18 км гірського маршруту під палючим сонцем. Проте ні спека, ні виснажливий шлях не зупинили чоловіка.

«Ніхто не питав «навіщо». Ніхто не зупиняв. Це був його шлях», – написала його онука Аліна у Threads.

Сходження з особливим сенсом

На вершині Говерли чоловік зробив світлину у футболці з портретом свого 18-річного онука Артема Козія – матроса 36-ї окремої бригади морської піхоти. Артем загинув у 2020 році поблизу Павлополя на Донеччині. У пам’ять про онука пан Атанолій і здійснив своє сходження.

«Дідусь казав: «З Артемкою піду», – згадує онучка.

На жаль, війна забрала у чоловіка не лише онука, а й зятя, який загинув у 2022 році, обороняючи Маріуполь у складі тієї ж 36-ї бригади морської піхоти.

Фото: ШоТам

Пов'язані записи

Історія костелу Пресвятого Серця Ісуса в Херсоні: від радянського паплюження до російського терору

Цього тижня стало відомо, що під удари російських окупантів потрапив костел Пресвятого Серця Ісуса, розташований у центрі Херсона. У часи СРСР радянська влада перетворила храм на кінотеатр, а нині РФ…

Подробиці
Екскурсії під «шахедами»: куди пропонують водити школярів південних областей та що не так з вимогами МОН

Бігати від шкільного класу в укриття і так по колу не один раз за робочий день. Це навіть уявляти виснажливо, але, на жаль, саме такий вигляд зараз має освітній процес…

Подробиці