Станіслав Іванов
16 жовтня спливають вже 600 днів з моменту повномасштабного вторгнення росії в Україну. Так, війна триває з 2014 року, але для Херсонщини саме 600 днів потому розпочалася її активна фаза, яка переросла в швидку окупацію, потім було звільнення правобережної частини області, зараз – постійні обстріли, досі окупована лівобережна Херсонщина. Багато родин стали ВПО. За дописів у херсонському сегменті Фейсбуку ми зібрали історії життя не вдома херсонок
Олена Афанасьєва, керівниця Центру культурного розвитку «Тотем». Саме під її дописом у Фейсбуці жінки діляться своїми історіями. Ось розповідь самої Олени:
«Шостий переїзд. Шоста хата. З тих переїздів мене вже тіпає….
Хата у Станіславі (тамтешня господиня колись приймала туристів, а 24 лютого прийняла нас чотирьох і ще велику родину з Херсона). На вікнах білі і фіолетові орхідеї і розсада – помідорки і перець.
Одеса – кімната у приватному готелі з антикварними меблями, видом на Міський сад, вечеря з власником готелю і ресторану, який у перші дні повномасштабного купив танк для ЗСУ.
Переїзд з Одеси у Вінницьку область. Село Холодівка – не склалося. Макс вийшов з автівки і перший раз з 24 лютого матюкнувся. Не склалося. Тому поїхали в Ладижин – великий дерев’яний будинок, власник Саша, який женихався до нашої Наталі (поки дружина не бачить) і з цією підступною метою носив нам саморобне ладижинське віскі.
Хата в Тернополі. Потім квартира в Тернополі, до якої ми майже звикли. Але звикати не можна. Хазяйка вирішила квартиру продати і купити будиночок своєї мрії. Почали ходити люди на оглядини. Щоразу прибирати наш творчий безлад і приводити квартиру до товарного виду – для нас не варіант. Ми переїхали.
В новій квартирі паркет і багато простору. Коли кличу Макса на кухню, він довго човгає кімнатами і коридором і каже: “Я втомився, поки до тебе йшов”.
Багато простору, який спочатку був схожий на порожнечу. До нас тут жила родина з Харкова – 8 дітей. Вісім дітей! В одній з кімнат на нас чекав БУКЕТ – чиєсь домашнє завдання чи арт-терапія. Розцінила як ЗНАК. В цій кімнаті тепер буде майстерня».
Ольга Жукова, консультантка, фасилітаторка, коуч в ГО “Громадський центр “Нова генерація”:
«У мене в серпні був третій переїзд в рамках ІФ. Зараз перша квартира, де я не живу поверх чужих речей. Зараз вже місяць з собою домовляюсь – бо треба прасувальна дошка. Але переїзд все-одно буде, то це буде + до речей. І я краще помнятенька похожу. Або, привезла сукню в Херсон і там попрасувала)))».
Яніна Лебедева, журналістка, мама у декреті:
«У мене було мінімум 10 переїздів з 2-х місячною дитиною. Як згадаю… Не знаю, як я то пережила. Притягла з собою улюблену сковорідку і каструлю. Нове поки не купую. Пару раз була у великому магазині по типу Епіцентра і там ридала, бо останнє чим займалась вдома – ремонт. В тому щасливому житті найбільшою проблемою було обрати ламінат. Теж вибило вікна, але поки все ціле. Надіюсь, що мої магніти на холодильнику мене дочекаються».
Тетяна Кірпа, журналістка:
«Теж тільки переїхала, третій день раком – вимиваю, вигризаю, що лишилося від попередніх пожильців, і воюю з тарганами, що марширують з плакатами “ми тут господарі”. Рілекс і сльози – то зайти в ” Юск”, щоб дозволити собі купити якусь дрібницю для “нової” оселі. Рілекс – бо як же хочеться жити в такій чистоті, красі і спокої, як у магазині, а сльози – бо все таке дороге і пішла я далі вимивати те, що мені дісталося. А ще в “Юску” для мене пахне домом – у малого в кімнаті в Херсоні лишилися такі шафа, стіл і пахли деревиною до останнього. Ходжу між виставковими шафами в магазині у Львові і плачу».
Оксана Токовило, завідувачка відділу у КЗ «Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Олеся Гончара»:
«… у мене за рік був другий переїзд… Інша країна, інша мова, яка хоч трішки подібна до української, але в той же час складна. З пошуком першої квартири дуже допомогла моя молодша сестричка. Ми були п’ять діб у дорозі – їхали через сумнозвісну Василівку, рашистські блокпости з принизливим обшуком речей… І для нас перша квартира була подарунком долі, адже господарі погодилися на оренду для української родини з двома неповнолітніми дітьми і плюс ще собака.
Другу квартиру вже ми з донькою шукали самостійно: скільки об’яв було переглянуто, скільки відмов отримано… Але ми не здавалися і продовжували шукати. І вдача посміхнулась нам – знайшли нашу квартиру!
А потім був переїзд… Рік тому ми прибули з трьома сумками (одна – з речами на трьох, друга – взуття, випускні альбоми, третя – речі і їжа для собаки). За цей період трішки обжилися речами і книжками- ледве в газельку вмістилися.
У рідному Херсоні не була більше року – два рази купляла квитки на потяг… Сниться рідне місто: сусіди, квіти біля під’їзду, квартира, бібліотека…».
Марина Савченко, журналістка:
«Я довго думала, чи купувати теплу ковдру, щоб потім не тягатися. Є хазяйська, але хотілося власну, у 45-то рочків) тому купила. І так, то те купила, то там не встояла. А як переїжджати, буде Камаз речей) ну, не можу я без цього клятого побуту. Все хочеться, щоб як удома – комфорту».
Ellie Greenflame, журналістка, дружина військового, який отримав важкі поранення:
«Переїзди і мій страшний сон, виїжджали з трьома пакетами, а зараз в машину не влізе. Прокидаюсь і дивлюсь на інвалідний візок чоловіка, хочу десь заховати, щоб не муляло і купити натомість крісло, бо все одно використовує тільки, як крісло. Але ж зйомна квартира і як потім переїздити з тим кріслом? Капці, плед, постіль і кастрюльки, і чашки, і азалію в горщику – не втрималась».
Оксана Казакова, працює у Херсонському державному університеті:
«Третє місто, третій обласний центр України) і кожного разу підсвідомо чисто географічно ближче до дому. Це останній переїзд? Не знаю, адже кожного разу думаєш, що передостанній перед Херсоном. А як там буде… речей стає все більше, упевненості, що можеш облаштуватися будь-де теж все більше, втоми теж все більше. Але живі, роблю вигляд, що все добре, адже за великим рахунком так і є. З позитиву: вивчаю Україну, вона дуууже різна, є багато такого, що дивує і викликає питання: а що так можна і воно працює?!»
Анна Файнштейн:
«У нас повернення в минуле, десь років 40 назад. Меблі, шпалери, книжки від старих мешканців, серед них є цікаві. Крани. з яких постійно капає вода і немає змоги з цім щось зробити, бо доведеться міняти всю сантехніку! Випрала штори, а вони розповзлися, а я 3 години витратила на те, щоб обновити петлі, бо штори впали… Родік лагодив меблі, щоб на ноги не падали двері та полиці! Але чудовий вид з вікна. Для роботи на блошиному ринку придбала столик (made in italy), коли відмила від бруду, побачила, що він білий, а ще він збирається і його можна поставити під стіну. І цю сповідь можна продовжувати нескінченно довго… Але старе місто, все в пішій доступності, і це важливо!»
Марина Поліщук
Дарина Лапіна
