14-річного хлопця із села Киселівка російські окупанти десять днів тримали в полоні

14-річного хлопця із села Киселівка російські окупанти десять днів тримали в полоні
Автор: Артур Пріхно, mipl.org.ua 04 Декабря 2022 09:00

«Ми пішли з дядьком на край села. Хотіли сфотографувати побиту техніку, поки там нікого не було». Так починає свою розповідь Віталік Мухарський із села Киселівка, що за 26 кілометрів від Херсона. 

Йому — 14 років. Вісім місяців він жив під російською окупацією разом зі своєю родиною. Віталік — спокійний та зосереджений парубок. Історію підлітка та його родини розповідає Медійна ініціатива за права людини.  

Це сталося 10 вересня. Тоді його дядько, 27-річний Олексій, запропонував хлопчику піти й подивитися на техніку. Коли підійшли, Олексій зробив кілька фото. У цей момент неподалік їхав «Бобік» з російськими військовими. Їх було четверо. 

«Один із них пузатий, інші — худорляві. Віком десь до 30-ти років», — каже Віталік.

Тоді він злякався і особливих ознак цих людей не запам’ятав. Бачив лише, що вони у військовій формі, а на рукавах — шеврони з російським прапором. 

«Підійшли й кажуть: “Ви фотографуєте нашу техніку, значить, здаєте позиції, — продовжує Віталік. — Зав’язали нам руки, досить туго, і силою закинули в машину». 

Як потім з’ясувалося, хлопців повезли до Херсона. Дорогою майже нічого не говорили. Сказали лише, що відвезуть їх до ФСБ. На місці призначення Віталія та Олексія розділили. 14-річного юнака завели до підвального приміщення. Там було щось схоже на душову кімнату. У ній — понад десять затриманих людей. 

«Дванадцять-тринадцять, — уточнює Віталій. — Люди часто змінювалися».  


Віталій Мухарський пережив незаконне ув’язнення у свої 14 років. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

Згодом батьки хлопчика з’ясують, що тримали його в Херсонському апеляційному суді — неподалік обласної адміністрації та центральної площі. Викрали хлопця у футболці, легкій кофті й штанах, каже, що сидіти в підвалі було холодно.

«Тюрма» для цивільних була обладнана двома ліжками, двома столами та двома стільцями. Її розмір Віталій визначає за своїм подвір’ям:

«Як від надувного басейну до стовпа й до ґанку» (близько десяти метрів завдовжки і близько п’яти — завширшки, — ред.).

Віталій був наймолодшим в’язнем. Найстаршому чоловікові — за 60 років, який був учасником АТО, за що його й затримали.

«Ще один розповідав, що в нього знайшли зброю, — пригадує Віталій. — Хтось сидів два тижні, хтось — місяць. А один сидів уже два місяці». 

Декого з утримуваних періодично забирали на допити. Вони розповідали, що це відбувалося на третьому поверсі. Там людей катували й змушували проходити детектор брехні. Поверталися вони з побиттями. Нерідко хлопець бачив, як після цих допитів у людей текла кров. 

Перші чотири дні Віталія майже не годували. Росіяни приносили їжу лише для двох людей. Ймовірно, для тих, хто сидів найдовше. Ті з хлопчиком ділилися, але навіть їхні порції були мізерні. 

«На п’ятий день мені дали дві ложки гречки та дві ложки макаронів. Годували один раз на день», — пригадує Віталій. 

Одного дня по нього прийшли двоє людей в цивільному. Хлопця забрали з підвалу та повели в парк неподалік. Це був перший і останній раз аж до звільнення, коли його вивели на вулицю. Ті чоловіки, пригадує Віталій, були в балаклавах. Вони ставили питання, знімали відповіді на відео:

«Питали, чий телефон, хто й що фотографував. Чи передавали ми фото».

Це тривало близько години. Потім хлопця завели назад. Ще кілька днів утримували в душовій, а на сьомий день перевели до іншої кімнати.

«Це було щось схоже на архів. Там були шафки, сейфи. Спали ми на підлозі», — каже Віталій. 

Крім нього, в архіві був лише один затриманий — херсонець Толік, років 30-ти, якого затримали за те, що в нього знайшли зброю. Крім холоду, приміщення архіву було в мороку — горіла лише одна тьмяна «економка». Увесь цей час Віталій не знав нічого про свого дядька: де він та що з ним. Час від часу до хлопця заходив військовий у масці з позивним Лобан. Казав, що хоче відпустити його. Мовляв, знає, що малий не винен. Але не міг, бо не дозволяло керівництво. 

Із керівництвом хлопець також мав спілкування. Але їхніх облич не бачив — ті були в балаклавах. Казали: «За російським законом 14-річні вже несуть кримінальну відповідальність». Погрожували, що посадять у тюрму та відвезуть у Росію.  

22 вересня до кімнати знову зайшли росіяни. Сказали, що відпустять хлопця. Тоді Віталію вдалося врятувати свого нового товариша Толіка — хлопець умовив росіян відпустити і його. Усіх трьох: Віталія, його дядька Олексія і Толіка відвезли до залізничного вокзалу.

До розмови долучається Олег, батько Віталія. Розповідає, як разом із дружиною боролися за звільнення сина. 

«Я працюю на фермі. Того дня я прийшов із роботи, хлопці були вдома, кажу: “Зараз я трохи відпочину, а потім підемо у двір прибирати”. Я встав, дружина вдома з меншими двома. Кажу: «А де пацани?» Вона каже: «Та, може, пішли до своєї тітки, допомагати щось по дому». За якийсь час вона пішла до сусідки, прибігає з круглими очима: “Сусідка сказала, що хлопців забрали росіяни”. Ми бігом у «Жигулі» і поїхали шукати», — переповідає Олег. 


Батько Віталія, Олег, вимагав від росіян відпустити дитину з незаконного ув’язнення. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

Найближчий блокпост росіян був на в’їзді в село, біля заправки. Там стояли люди, що називали себе «деенерівцями». Вони сказали, що бачили, як двоє хлопців сиділи в машині, але куди їх повезли, невідомо. 

Наступного дня батьки поїхали до Херсона. Спочатку заїхали до управління поліції, де базувалися військові РФ. Ті спрямували їх в апеляційний суд. Ані Олег, ані його дружина Наталія тоді не здогадувалися, що там тримають їхнього неповнолітнього сина, бо чергові сказали, що нічого не знають, спрямували їх до Білозерки — районного центру, до якого відноситься Киселівка. Мовляв, треба написати заяву до комендатури, яка там розташована. Олег і Наталія так і зробили. Але жодного результату це не дало. 


Віталій зі своєю мамою Наталею. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

Ще за кілька днів Олег знайшов найактивнішого з-поміж російських військових, що базувалися в Киселівці. Він мав позивний Повар. Йому близько 25 років. Рудий та з татуюваннями на руці. Інколи, каже Олег, Повара називали на ім’я — Сергій. 

«Я до нього підійшов і кажу: “У мене жінки (мама та бабуся Віталія, — ред.) з розуму сходять — не їдять і не сплять. Допоможи знайти хлопців», — пригадує Олег свій відчай у той момент.  

За кілька днів він зустрів Повара разом із ще одним військовим. Чоловік називає його «кадирівцем»: йому до 30 років, мав щетину, інколи говорив: «Ахмат — сила». Мав із цим висловом шеврон на формі. 

«Кадирівець» підкликав Олега та сказав: «Від твоїх відповідей залежатиме доля хлопців». Просто біля магазину, де чоловік зустрів росіян, вони влаштували йому допит. 

«Він знав про мене все, навіть ім’я моєї матері, — розказує чоловік про «кадирівця». — Ставив багато питань і казав дивитися йому в очі. Питав, на які телефони хлопці фотографували техніку, їхні номери телефонів, чого вони туди пішли. Були й питання, не пов’язані з інцидентом: «Чи є в селі АТОвці, чи пов’язаний я з ними. На які номери я телефонував і чому. Мені здається, він використовував певну тактику в розмові, коли говориш людині «білий, білий, білий», а потім питаєш, якого кольору паркан».

Після допиту «кадирівець» резюмував: «Віталія, можливо, відпустимо, а старший сидітиме».

На щастя, каже Олег, за два дні відпустили обох. 


Молодший брат Віталія Матвій. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

Віталій каже, що не відразу адаптувався до звичного життя — після довгих діб у темноті не міг сприймати яскраве світло. 

Наостанок питаємо у хлопця, чи спілкувався він із поліцейськими після свого звільнення. Той питання не розуміє і відповідає:

«Я їм махаю, коли бачу, що вони їдуть». 

Батько уточнює: правоохоронці свідчень у нього чи його сина не брали. Натомість, підкреслює Олег, він хоче, аби слідство встановило відповідальних за страждання сина. 

Приєднуйтеся до нас:

Примусова паспортизація на тимчасово окупованому півдні йде шаленими темпами

Спроби загарбників запустити поштове та транспортне сполучення на окупованій Херсонщині не мають успіху

«Грабували, худобу розстрілювали, корів тягали БТРом по селу»: жителі Благодатного про російську окупацію

Пологи в бомбосховищі, під обстрілами, по телефону. Як під час окупації Херсона працювало обласне пологове відділення

День 350. 8 лютого. Що обговорюють херсонці у соцмережах