Автор: Катерина Копанєва, «Факти» 05 Августа 2022 09:00

«Я бачила, як летів снаряд. Пам’ятаю цей страшний звук»: у Миколаєві рятують тяжкопоранену 20-річну студентку

«Я бачила, як летів снаряд. Пам’ятаю цей страшний звук»: у Миколаєві рятують тяжкопоранену 20-річну студентку

Внаслідок скоєного росією теракту в Миколаєві 29 липня, коли окупанти вдарили касетними снарядами по автобусній зупинці, загинуло 7 людей, ще 19 отримали травми. Загиблі — прості мешканці Миколаєва, які чекали на автобус або просто мали нещастя опинитися поряд. 

Наразі в одній із міських лікарень лікарі рятують постраждалу тоді 20-річну студентку Вікторію Комарову, пишуть «Факти». У момент, коли армія росії почала обстріл, Вікторія з батьком йшли вулицею. Батько Вікторії, 44-річний програміст Андрій Комаров, загинув. Їхнього собаку буквально розірвало уламками снаряда. Сама Вікторія залишилася живою завдяки військовим, які швидко доставили її до найближчої лікарні.

- Там мене одразу прооперували, видалили велику частину уламків, — розповіла Вікторія. - Стегно було повністю роздроблене. Три осколки ще залишилися — у нозі, в руці та під пахвою, але вони, як сказали лікарі, не загрожують життю. На нозі ще будуть операції. Через місяць-півтора мені планують ставити в ногу пластину, після чого, сподіваюся, я зможу ходити. Мені ще, мабуть, пощастило, що в момент обстрілу я інстинктивно закрила голову — і уламки потрапили в руки. Якби вони потрапили в голову, напевно, я б зараз із вами не розмовляла.


Попереду у Вікторії – операції та тривала реабілітація.

Мешканці Миколаєва, за словами Вікторії, вже навіть звикли до вибухів — окупанти обстрілюють місто практично цілодобово.

- Буквально сьогодні вночі був «приліт» неподалік лікарні, де я зараз перебуваю, — каже дівчина. — Добре, що зі мною в палаті була мама, яка викотила моє ліжко в коридор якомога далі від вікон. Вдень теж постійно чуємо вибухи… Ризик обстрілу є завжди, незалежно від того, чи оголошено повітряну тривогу — часто працює артилерія, і оголосити тривогу заздалегідь неможливо.

Саме так було того дня, 29 липня. Повітряної тривоги не було. Ми йшли вулицею з собакою, як раптом почався обстріл. Прилетіло і на автобусну зупинку, і до району автозаправки. Ми були поруч із цією заправкою… Наш будинок знаходиться поруч, вікна виходять саме на це місце. Маму обстріл теж застав на вулиці, але вона встигла забігти до будинку. Почала дзвонити нам із татом. Ми чули дзвінки, але не могли відповісти. Потім вона сама побачила все з вікна. З того часу вона не може дивитися у це вікно.


Тато Вікторії був програмістом. Уламки пошкодили йому чи не всі внутрішні органи.

- Ми з татом, попри поранення, були при свідомості, — згадує Вікторія. — Я бачила, як летів снаряд. Пам'ятаю цей страшний звук. Потім запаморочення, біль… Ми впали на землю і намагалися закритися від уламків. Обидва вже були поранені. Папа отримав дуже тяжкі поранення. Як ми потім дізналися, уламки пошкодили йому чи не всі внутрішні органи. Була зачеплена життєво важлива артерія, через що він втратив дуже багато крові…

Якийсь час ми з ним просто лежали на асфальті. Навколо ходили люди, але до нас ніхто не підходив. Я сама викликала «швидку». Точніше, хотіла її викликати, але забула номер і зателефонувала на «102». Потім підійшов якийсь чоловік, спитав, як ми почуваємося. А потім підбіг український військовий. Не знаю, як його звуть. Пам'ятаю лише позивний — «Звір». Він надав нам з татом першу допомогу, наклав джгут. Після цього під'їхала машина з іншими військовослужбовцями, і вони відвезли мене до лікарні. А тата забрала «швидка». Наш собака загинув на місці. Ми нарахували у нього шість осколкових поранень. Коли почався обстріл, він намагався закрити тата собою.


«Коли почався обстріл, собака намагався закрити тата собою, - каже Вікторія. - Ми нарахували у песика шість осколкових поранень».

- Тато був у свідомості, — каже Вікторія. — Він тримався попри те, що стікав кров'ю. Потім йому довго робили операцію. Лікарі намагалися врятувати його, але, напевно, це вже було неможливо. Увечері тато помер. Мені спершу про це не говорили — не знали, як я це перенесу. Нині тримаюся на заспокійливих.

Папа був програмістом. І він один забезпечував нашу родину. Поки не уявляю, як ми далі житимемо — мама шукати роботу зараз не зможе, адже я поки що не можу ходити, і мені постійно потрібна її допомога. До того ж у нас ще хворіє бабуся — має четверту стадію раку… Ми не розглядали варіант від'їзду з Миколаєва ще й тому, що не знали, як вона перенесе дорогу. Ми дуже вдячні всім, хто захоче якось нас підтримати.

Попереду у Вікторії — операції та тривала реабілітація. Попри те, що сталося, дівчина намагається не падати духом.

- Я навчаюся на викладача англійської, тільки ось отримала диплом бакалавра. Планувала вступати до магістратури й дуже сподіваюся зробити це, попри свої травми, — каже Вікторія. — Лікарі кажуть, що прогноз хороший і не виключено, що у новому році я вже бігатиму. Дуже на це надіюся.



У Миколаєві ракети з асфальту викорчовують трактором

Мер Миколаєва: «Хтось із міських голів переживає за ціну на газ. Я переживаю, щоб ми взагалі змогли запустити опалення»

Жителям Франції розповіли героїчну історію української жінки з Миколаївщини, яка відстояла своє село перед окупантами

Військові про важкі бої поблизу Миколаєва: «Ворог дуже набрид, геть не економить боєприпаси»