Упродовж двох тижнів користування «Хаймарсами» (HIMARS) ЗСУ вдалося знищити 20 російських складів з боєприпасами, каже експерт Defense Express Іван Киричевський.
Водночас він додає: не всі цілі були знищені американськими РСЗВ, які беззаперечно ефективні. Прибуття систем в Україну, вважає експерт, підштовхнуло військових до використання іншої далекобійної зброї. Як «Хаймарси» розкували руки нашим військовим, Киричевський розповів в інтерв'ю Радіо НВ.
- Що ж сталося з окупаційними військами в Мелітополі? Кому ми маємо завдячувати знищенню цих складів?
- Судячи з усього, жартувати про те, що там хтось із рашистів невдало покурив, уже пізно. Там одразу 200 окупантів стали 200-ми після такого удару. Тобто покурили дуже сильно.
Якщо говорити серйозніше. Удар по рашистах у Мелітополі завдавався саме по аеродрому, на якому до війни стояла наша транспортна авіація. Там дуже велика площа для того, аби створити перевалочні бази, накопичувати боєкомплект, можливо, накопичувати живу силу. Це була така дуже вдала у всіх сенсах ціль. За рядом натяків у відкритих джерелах все ж таки можемо припустити, що саме «Хаймарсами» відстрілялися по цій цілі в тилу окупантів. Ба більше, десь у тому напрямку, судячи з відео, яке нещодавно викладав Генеральний штаб, ці ракетні комплекси якраз і проїжджали.
- «Хаймарси» вже близько двох тижнів у нас на фронті використовуються. Це те, що відомо з офіційних джерел. Я так розумію, що вони вже довели свою ефективність із ураження тих цілей, куди ми раніше дістатися не могли. Чому саме ці реактивні системи залпового вогню настільки корисні для нашої боротьби?
- Давайте для початку уточнимо дефініції. «Хаймарс» не можна назвати класичною реактивною системою залпового вогню на кшталт радянського «Урагана» чи нашого новітнього «Буревію», або навіть якихось чеських систем «Вампір». Вони трохи різного класу, тому що на «Хаймарсах» стоять керовані ракети, які наводяться за інерційною системою, за координатами.
Для забезпечення їхньої стрільби використовується GPS-навігація. Ракети цих комплексів здатні за наперед заданими координатами дуже точно вцілити - з максимальним відхиленням лише в 5 метрів. Тому ми можемо говорити про те, що це швидше тактичний ракетний комплекс із керованою ракетою. Може збивати стороннього спостерігача той факт, що на «Хаймарсі» можна нести одразу 6 таких керованих ракет і відстріляти пакет.
HIMARS на запорізькому напрямку. Фото: Facebook/ВМС ЗСУ
Ці ракети мають дальність стрільби до 84 кілометрів, стріляють за наперед заданими координатами, використовуючи GPS-навігацію. Саме такий технологічний нюанс насамперед визначає в усіх сенсах шалену та вибухову ефективність цих комплексів при застосуванні Збройними силами України.
З іншого боку, звісно, має свій сенс стратегія, в рамках якої ЗСУ використовують «Хаймарси». Яке значення мав удар по Мелітополю або яке значення мав удар з тих же «Хаймарсів», інших ракетних систем по складах боєприпасів на тимчасово окупованому Донбасі? Очевидно наші війська виходять із того, що поки у нас не так багато пускових установок «Хаймарс» і ракет до них, тому що логістично складно доправити необхідний боєкомплект до України, то треба бити насамперед по найбільш болючих цілях. Тобто по складах, де лежить найбільше боєкомплекту; по складах, які знаходяться на перетині транспортних маршрутів, з яких найактивніше росіяни везуть снаряди на свою передову для артилерійських обстрілів наших цивільних об'єктів або військових позицій.
З того, що ми бачимо у відкритих джерелах, поки один чи два командних пункти ворога накрили «Хаймарсами», зате складів із боєприпасами або «Хаймарсами», або різними системами накрили 20.
Уточнимо ще один важливий момент. Коли прийшли «Хаймарси», відбувся ще такий психологічний момент, який в чомусь розкував руки нашим військовим. Наші Збройні сили почали відстрілювати не тільки «Хаймарси» по тилових об'єктах ворога, але й «Точку-У» - старі радянські комплекси. Вони вироблялися в 1980-х, тому не дуже нові, м’яко кажучи, але у них дальність стрільби до 120 кілометрів. Таких ракет небагато. Очевидно, берегли до якогось часу. «Хаймарси» прибули, і наші військові відчули: «Ура, можна їх відстрілювати!» Вибуховий результат від цього бачимо.
Ще цікавий збіг стався. У цей хронологічний проміжок, коли у нас уже є ці «Хаймарси» і вони працюють по ворожих цілях, наша тактична авіація почала активніше працювати по рашистах, причому по різних ділянках фронту. За одну добу була фіксація мінімум 10 бойових вильотів або навіть більше для підтримки оборонців Лисичанська. А в інші дні можемо побачити повідомлення, що наші штурмовики та бомбардувальники працюють по окупантах на півдні України, забезпечуючи контрнаступальні дії наших військ.
Так виходить, що у чомусь і сама по собі система ефективна, а її прибуття склало кумулятивний психологічний ефект.
- Якщо говорити про ситуацію на різних напрямках, чи змінилася якось за останні тижні розстановка сил? Де залишаються найнапруженіші точки протистояння, а де ми впевнено просуваємося вперед? На півдні тривають контрнаступальні операції, але, з іншого боку, маємо тимчасово окуповану Луганщину.
- Розсортуємо за певними пріоритетами. Коли тільки почалася довготривала кампанія оборони Сєвєродонецька, одразу були відомі такі фактори: у росіян занадто велика перевага в кількості стволів артилерії, занадто велика перевага в бронетехніці, яку вони можуть зняти зі складів зберігання. І фактор представників соціальних низів російської федерації, які вирішили виправити своє фінансове становище тим, щоби піти вбивати на фронті українців. На жаль, їх ще вистачає.
Одразу виходило, якщо є індустріальні території, простори Донбасу, на яких можна примусити противника зав’язнути, щоб він втрачав масовано свою живу силу, бронетехніку: якщо там можна стримати і перемолоти, значить це треба робити. Вся ця оборонна операція на теренах Лисичанська і Сєвєродонецька була спрямована саме на те, щоб максимально стримати просування окупантів, максимально перемолоти їх.
За деякими даними, що вже зараз є, взяття Сєвєродонецька і Лисичанська коштувало росіянам декількох тисяч убитих.
Коли ми намагаємося порахувати втрати орків, у нас виходить методологічна проблема: Генеральний штаб заявляє тільки втрати кадрових частин армії РФ. Але ж є і так звані мобіки - примусово мобілізовані. Є у цих так званих перших і других армійських корпусах ідейні сепаратисти, які ще з 2014 року служать. Таких же офіційна статистика теж не називає.
Врешті-решт всілякі ПВК Вагнера і ПВК Ліга - ті всі найманці теж нікуди не зникли, вони також воюють і зазнають якихось втрат. Кадирівці - це ж взагалі формально росгвардія. Ці всі тікток-воїни теж типу внутрішніх військ. Виходить, їх в офіційну статистику не включають, але кадирівців теж десятками, сотнями, тисячами утилізують.
Тому наші військові одразу припускали, що наші міста Лисичанськ, Сєвєродонецьк утримати до кінця не вдасться, але ціль - завдати максимально можливих ударів ворогу - була досягнута.
Те ж стосується і півдня. З одного боку, всі кому не ліньки говорять про те, що є просування, а от на сході ми втрачаємо. Через це і вийшло, що поки наші війська перемелювали окупантів на сході, самі ж росіяни були вимушені знімати свої більш-менш боєздатні частини, перекидаючи їх на схід.
Назад навпаки: перекидали найменш боєздатні частини, наприклад, цих так званих мобіків, новосформовані частини так званих «ЛНР» і «ДНР» узагалі на старих радянських танках Т62. Або на тому ж південному напрямку раптом засвітилося ще екзотичніше формування - російський добровольчий осетинський батальон на старих танках.
Виходить, що в чомусь росіяни прорідили свою лінію оборони, тому що послали свої війська з Херсонщини, Миколаївщини воювати за Сєвєродонецьк і Лисичанськ.
Склалася ситуація, про яку сьогодні в одному зі своїх інтерв'ю говорив голова Миколаївської ОДА Віталій Кім: є район, у якому наші війська можуть просуватися. Росіяни про це вчасно не можуть дізнатися, тому що у них дуже великі дірки на фронті на тому напрямку. Вийшло, що там, здається, ми щось здаємо, втрачаємо, а тут є перспектива, що ми за якийсь час відіб'ємо назад Херсон і завдамо росіянам дуже катастрофічної (у моральному плані) для них поразки.
Тэги: