Кожна розповідь про виїзд українців з тимчасово окупованих територій півдня України – це унікальна історія і трагедія окремої родини. У кожного своя причина залишати чи ні рідний дім. Але все більше людей намагаються виїхати, бо викрадення, катування та пограбування, до яких вдається окупаційний режим росії, інколи не залишає вибору.
Наразі виїзд можливий двома шляхами (нагадаємо, що офіційних евакуаційних коридорів не було з початку окупації) – через Василівку на Запоріжжя та через анексований Крим.
Своїм досвідом виїзду через Василівку та порадами поділилася мешканка Скадовська – містечка, що на узбережжі Чорного моря. Далі - її розповідь.
***
Виїхали ми зі Скадовська 13 числа, у Запоріжжі були 16 числа, дорога 4 доби. Ми проскочили поворот на Дніпрорудному, і приїхали в начало колони, а не в кінець, ми не знаємо місцевості взагалі. У цих краях уперше. Ми стали недалеко від блокпосту у Василівці і не розуміли, що це за колона, спочатку думали, що це колона на виїзд із Запоріжжя.
Блокпост у Василівці. Людям доводиться ночувати в авто, наметах або просто неба серед гір сміття. Усі фото із сайту subbota.ua.
До нас підійшов чоловік, каже – ви куди? Ми сказали, що хочемо стати в колону і не знаємо як. Він каже: я знаю, як вас провести на тарілку. Нас це дуже смутило, ми довго вагалися їхати чи ні.
Потім батько підійшов із цим мужиком до військового, і ми запитали чи можна довіряти чоловікові. Військовий сказав, він вас проведе, їдьте. Ми поїхали за ним, стали на тарілці, біля заправки, там була колона з 5 машин, ми записалися. Але все одно були постійно на стрьомі.
Місце біля заправки не дуже радужне, там постійно їздять Z. Чоловік сказав, що ми сьогодні точно поїдемо о 5 годині. Підійшли до посту на тарілці – сказали так, під’їжджайте сюди о пів на п'яту.
Простояли ми півтори години, і тут починається саме цікаве. Під’їжджає до нас поліція «ЛДНР», починає грузити нас, погрожувати, давити морально в плані - як ви сюди заїхали, ви що самі розумні, тут стояти не можна. Батькові кричали: в очі дивись, і таке інше. Сестра почала плакати. У кінці кінців він сказав, щоб ми їхали в колону під Василівкою. Ми намагалися пояснити, що нас провів чоловік, ми загубилися, але він постійно кричав, що ми брешемо.
Встали ми в колону вже нормальну і стратили день марно, бо встали в край колони. На той час були 295-ті в черзі. Стояли 4 доби, спека неможлива. Будьте готові до того, що з боку Запоріжжя бахкає, і з боку Гуляйполя, але це далеченько.
Хочу одразу сказати, що повз колону ходять перевдягнуті ФСБ-шники, тому жодних розмов про війну. Я так розумію, що так і проходить фільтрація.
Ночували в Скельках у школі. Так вийшло, що ми з родиною забронювали одразу окрему кімнату. Залишили гроші суто символічно 100 гривень за чотирьох, хоча просили лише 80.
У колоні дуже багато нахабних, які лізуть без черги. Усі блокпости нормально пройшли. Ще важлива порада!!! Наші сумки навіть не оглядали, тому що ми пакували все в прозорі пакети. Усі пости норм. На останньому мене висадили, попитали де працюю чи вчусь.
На блокпостах посміхайтеся. Розумію, що це важко, але так треба. 16 числа ми вже в’їхали в сіру зону. І тут почався капець. Перед цим взагалі не стріляли, але нашій колоні мабуть «повезло». Почали стріляти з гранатомета по пристріленим буграм. Сіра зона - це «жесть», але це того варте, коли починаєш бачити наших.
Їдьте, нічого страшного, головне не нервувати, розмовляє лише водій. Якщо інших питають, то тоді вже да. Всім удачі в поїздці.
Бережіть себе!
Тэги: