Автор: Софія Староконь, obozrevatel.com 06 Августа 2022 08:00

«Черги по гуманітарку в Херсоні могли стати останніми в житті». Історія евакуації людини на протезах

«Черги по гуманітарку в Херсоні могли стати останніми в житті». Історія евакуації людини на протезах

Втеча з окупованого Херсона на протезах – випробування не для слабких духом. Віктор Булка – людина з інвалідністю з дитинства, і з вродженою патологією верхніх та нижніх кінцівок. Він мав дуже невеликі шанси вижити в окупованому місті, де вже почали зникати продукти, ліки та постійно відбувалися обстріли житлових кварталів росіянами.

Коли місто покинули майже всі друзі, котрі мали можливість допомагати, а прихід "руського міра" тільки погіршив ситуацію, йому довелося покинути домівку. Бо кожного разу черга по продукти та гуманітарну допомогу могла стати для нього фатальною. Інформаційний проєкт для людей з інвалідністю EnableMe UA разом з OBOZREVATEL розповідає нову історію про втечу українців від війни.

БЕЗПОРАДНІСТЬ ПЕРЕД ВОРОГОМ

До вторгнення Росії Віктор Булка був соціальним працівником та громадським активістом. З дитинства не маючи родини, він примудрився створити навколо себе чудове коло вірних друзів, котрі в результаті і врятували його від війни.

«У Херсоні майже одразу стало страшно. І від того, що мирними протестами містяни демонстрували окупантам, що місто ніколи не буде російським, також не було спокійніше. Так, цей спротив викликав повагу, але він викликав і подразнення в "орків". Вони були дуже злими. Дуже прискіпливими. Повсякчас перевіряли документи. Містом майже одразу стало неможливо ходити без паспорта. Навколо були купи блокпостів, на яких з тобою могло відбутися все що завгодно. Не можу сказати, що людина, котра має інвалідність, в принципі почувається захищеною, однак в окупації ти відчуваєш повну власну безпорадність. Особливо перед людьми з автоматами, котрі явно не дружньо до тебе налаштовані», – розповідає чоловік.

Віктор Булка до війни був активістом серед людей з особливими потребами. Усі фото – з особистого архіву В.Булки.

Перші тижні Віктор вірив, як і більшість українців, що вторгнення ненадовго, що дуже скоро все це скінчиться. Однак згодом ситуація ставала все більш загрозливою.

«Перше, що стало зникати, – це ліки. Вони зникали або ставали дорожчими. В аптеках стояли шалені черги, і медикаментами почали торгувати стихійно. Ціни були жахливі… Згодом почалися перебої з продуктами. Фактично, можна було жити лише за рахунок гуманітарки», – згадує Віктор.

«НАЙБІЛЬШЕ Я БОЯВСЯ ВПАСТИ В ЧЕРЗІ ПО ЇЖУ»

Однак саме гуманітарка й черги по неї стали найбільшим випробуванням.

«Звичайно, у мене були друзі, котрі допомагали, але треба було й самому діставати провізію. Тож доводилося стояти в чергах. Що таке "довго стояти" для того, хто має протез – це реальний ризик для життя. Нога з протезом починає боліти. Стає жарко, з'являється набряк там, де протез прилягає до тіла. Згодом можуть навіть відкриватися рани, котрі дуже швидко інфікуються. Це дуже драматичний сценарій. Але найбільше я боявся у тому натовпі черги банально не втриматися на ногах і впасти», – говорить Віктор.

Серед втомлених, виснажених і розлючених людей падіння на землю могло стати фатальним. У чергах по продукти нерідко траплялися бійки, тож розраховувати на людяність і допомогу в таких обставинах було складно.

З окупацією під загрозою опинився доступ до їжі, ліків.

«Я став розуміти, що ситуація стає відчайдушною. Мені було складно, я залишився зовсім один. Мій друг, актор місцевого театру Віталій Пронько, увесь час спонукав мене їхати. Якщо чесно – це був відчай. Я весь час думав: "Чому знову я"? І хоча я по природі оптиміст, це скидалося на якусь емоційну прірву. Обстріли ставали частішими, орків більшало, а надія на звільнення згасала… Була навіть якась така образа за Херсон. Ми ж усі так старалися, але місто все одно не вдалося втримати. Мирні демонстрації почали придушувати дуже жорстко, і я зрозумів одну важливу річ. Якщо під час російського наступу в мій дім не "прилетіло" – немає жодних гарантій, що це не станеться в разі контрнаступу. А сумнівів у звільненні Херсона я ніколи не мав. Досі певен, що це лише питання часу», – згадує чоловік.

ФОТО У ВИШИВАНЦІ ЯК ВИРОК

Рішення про евакуацію прийшло лише у квітні й було мотивоване ще й тим, що виїзд із міста дорожчав. Дорога до безпеки стала коштувати вдесятеро більше від звичайного. Та й виїзд був справою ризикованою. А фотографії звільненої Київщини дали розуміння, що може статися в місті, коли росіян звідти гнатимуть наші військові.

«Але останньою краплею стала думка про те, що ось-ось із міста піде Пенсійний фонд. Я залишуся без жодних засобів для існування. І що на мене тоді чекає? Отже, я звернувся до волонтерів. Саме вони знайшли мені транспорт до Одеси через Снігурівку», – розповів Віктор.

Дорога була дуже складною і страшною.

Віктор навіть із протезами брав активну участь у житті міста.

«Нас попередили про огляд. І дійсно, на кожному блокпості перевірялися речі. А особливо прискіпливо – телефони. Я видалив всі месенджери, соціальні мережі, а також фото, котрі могли спровокувати їх. Наприклад, довелося повидаляти безліч світлин, де я тримаю український прапор. А також тих, де я вдягнений у вишиванку».

Ніколи раніше Віктор так не відчував важливість української сорочки в його житті. Вона стала для нього символом свободи, віри в майбутнє і волі.

Згодом, діставшись безпеки, він відновив світлини, котрими дуже пишається, і сподівається вже незабаром повернутися до Херсона, щоб знову йти його вулицями у вишиванці та з прапором.

«Я певен – я повернуся. Переймаюся лише за те, щоб під час звільнення Херсона не постраждали люди. Усі ми знаємо, як росіяни полишають по собі випалене поле…»

Нині Віктор живе в Німеччині. Він дістався сюди через Польщу.

«Поляки шокували мене тим, як вони нам допомагали. Польща вже була переповнена українцями. Але все одно кожному була увага, дах над головою, їжа й допомога. Поляки чітко показали, хто нам насправді "брат", на відміну від росіян. Тепер, коли я тут, у Німеччині, з українськими дітками, я щиро сподіваюся, що головним враженням їхнього життя все ж таки стане салют на день нашої Перемоги, а не танки, котрі ішли повз дитячі віконечка…» – резюмує Віктор.

У окупованому Херсоні діти знайшли гранатомет, і він вистрілив в їхніх руках (відео)

Окупанти в Херсоні змогли сформувати лише 3 школи та 10 садочків – педагоги відмовляються від співпраці

Падіння Стремоусова: у херсонського зрадника - великі проблеми, він відчайдушно намагається втриматися в окупаційній владі

Підтверджено ще одну ракетну атаку по Антонівському мосту