Операція зі звільнення Херсонщини потребувала ретельного планування та підготовки. Проводилися спільні навчання з підрозділами 128-ї гірсько-штурмової бригади, і нарешті – команда «Вперед»… Один із воїнів – сержант на псевдо Леон – розповів, як із товаришами по зброї звільняв українські населені пункти, пише АрміяInform.
«Їм було настільки страшно від усвідомлення, що ЗСУ вже поруч, що вони крали автівки, мотоцикли, навіть велосипеди, лишень аби повтікати»
- Ми почали заходити в населені пункти Петрівка, Хрещенівка, Шевченківка. Хрещенівку брали з боями, адже там закріпилися підрозділи РФ. Між Шевченківкою та Хрещенівкою відстань невелика, тому ворог намагався нас штурмувати. Але на той момент на озброєнні в них був лише один танк та кілька десятків піхотинців.
Коли ми підбили танк, росіяни зрозуміли, що їм буде непереливки. Командувати їхніми солдатами залишився один лейтенант, якого ми згодом взяли в полон. Їхні старші офіцери нічого не змогли зробити і втекли.
Місцеві жителі розповідали, що російським військовим було настільки страшно від усвідомлення, що ЗСУ вже поруч, що вони крали автівки, мотоцикли, навіть велосипеди, лишень аби повтікати.
Після цього ми взяли такі населені пункти, як Українка, Біляївка, Червоне та вийшли на правий берег Дудчан. Оскільки останнє село розділене між собою річкою, то росіяни, коли відходили, підірвали міст. Ми закріпилися на правому березі Дудчан та очікували подальших наказів від командування, – розповів Леон.
«Місцеві дізналися про нас і почали пробиратися до нас через ліси, щоб сказати, де стоїть ворог, в якій кількості та яку техніку має»
Понад два тижні тривала підготовка підрозділу сержанта Леона до звільнення наступних окупованих населених пунктів. Коли до захисників прибули нові штурмові батальйони, вони пішли за Дудчани. Там відбили ще Качкарівку та Новокаїри.
- Коли ми рухалися в напрямку села Новокаїри, то дізналися, що наші хлопці повністю звільнили Миколаївську область. Через два дні Херсон повернувся під рідний прапор України. Ці новини неабияк підняли не тільки наш бойовий дух, але й місцевих жителів, – доповнює військовий.
Він розповів, що у звільнених населених пунктах люди одразу почали діставати всі запаси, пекти пиріжки та смажити шашлики для українських воїнів.
- У деяких селах жіночки ставали на коліна й просто плакали… Ми теж із хлопцями не могли стримати сліз і плакали разом з ними… У такі моменти ти відчуваєш усією душею, що люди чекали, коли вони та їхня земля повернуться до рідної України, – пригадує сержант. – Особисто мене вразило, коли місцеві дізналися про нас і почали пробиратися до нас через ліси, щоб сказати, де стоїть ворог, в якій кількості та яку техніку має. Це реально для мене було шоком, коли 70-річні бабусі відрізняли гаубиці від танків, рахували ворожі БМП і постійно інформували нас.
Чоловік розповідає, що допомога місцевих прискорила їхні штурмові дії. Підрозділ Леона запускав квадрокоптери й перевіряв інформацію від місцевих про ворога, а потім ухвалювали рішення щодо звільнення українських сіл.
Леон до служби у війську був співробітником патрульної поліції. Воював у 2014-2015 роках. 24 лютого 2022 року разом із побратимами почали ставити блокпости в рідному місті, копати окопи та готуватися до будь-якого розвитку подій – усе готові були зробити, лишень би вберегти рідну землю.
- Коли мене запитали в територіальному центрі комплектування, чи хочу я вступити до лав ЗСУ, то я відповів, що для мене це велика честь. Дружина плакала, друзі говорили, що може не пощастити як у перший раз, тоді я теж був у гарячих точках… Друзям сказав, що для мене загинути за свою державу, захищаючи її – це гідна смерть. Зі своїм підрозділом уже рік, і ми не зупинимося, доки не повернемо всі суверенні території України, – переконаний боєць.
«Першим нашим трофеєм у деокупованих населених пунктах Херсонщини стала спеціальна снайперська гвинтівка «Вінторєз»
Сержант Леон дуже болісно сприймає втрати бойових товаришів. Для нього вони всі – справжні герої, котрі усвідомлювали, яку ціну можуть заплатити за свободу України. Військовий каже, що пам’ятатиме кожного, адже його побратими будуть завжди в його серці.
- Першим нашим трофеєм у деокупованих населених пунктах Херсонщини стала спеціальна снайперська гвинтівка «Вінторєз». Знайшли багато артилерійських і танкових снарядів. Ми це все шукаємо й збираємо, щоб, по-перше, місцеві це все не тягли в домівки, адже сприймають це як просте залізо, а воно потім може детонувати. По-друге, ми передаємо це іншим підрозділам, а вони вже відправляють це все назад «братскаму народу», – додав захисник.
Він мріє обійняти батьків, дружину та сина. За весь період широкомасштабного вторгнення сержант бачив родину лише двічі, та й то – дуже епізодично.
Чоловік з усмішкою згадує фото й відео п’ятирічного синочка, які йому надсилає дружина. Його малюк знає, що татко служить у Збройних силах України, які в наш час стали синонімом до «Герої Марвел та Дісі».
- Я впевнений, що ми повернемо назад кожен клаптик рідної землі. Повернувшись додому, я продовжу службу в патрульній поліції. Але спочатку візьму всі можливі відпустки, і будемо з рідними ходити в ліс, відпочивати й насолоджуватися свободою в рідній країні.
Фото: Ольга Вікарчук/АрміяInform
Тэги: