Марина Поліщук
Берислав. Місто, де я зустріла кохання свого життя. Родичів. Друзів…
Під кожним уламком тепер спочиває спогад: тут ми вчилися, тут ховалися під скалою, бо втікали з пар, а тут купалися, сміялися, мріяли…
До того, що все змінюється, можна поставитись по-філософському. До того, що хтось просто агресивно знищує чиїсь життя, не виходить. Тож, треба говорити не про рефлексії на тему миру. А про Перемогу. Це нам ставити крапку у тривалій боротьбі за право бути. Завдяки. Всупереч. Але нам.
Серце болить. А лікує його вдячність. Тим, хто виборює. Тим, хто лікує, лагодить, навчає, підтримує. Вдячність.
***
Вокзал в Краматорську – 61 загиблий
Вінниця – 27
Кременчуг – 22
Село Гроза – 51
А ще братські могили в Бучі і Ізюмі. Одна велика могила – Маріуполь.
Спалені Бахмут, Попасна, Сєвер…, де людей залишилось без ліку…..
Скільки ще треба болю і горя? Скільки це ще триватиме? Коли нарешті вища справедливість покарає цих ……, їхні родини….. і навіть могили їхніх пращурів, яке таке породили?
***
Коли СБУ викриває навідників вогню ворогів, чи не занадто гуманне до них відношення?!!
51 безвинно загиблий під час поминального! обіду. Якась мерзота серед односельців навела! Невже не можна вирахувати, хто це? Не вірю! А чи варта ця істота жити далі? Втім як і такі інші…
***
Сьогодні так хотілось з вами поділитися болем, відчаєм, але якщо б я назвала все, що відбувається своїми словами, цей фб мене б на роки закрив… Для тіх, хто розуміє та в темі. Скільки щасливих та радісних туристів ти, мій офіс, бачив… Зараз все знищено…
***
Чому ворог обстрілює житлові квартали?
Бо з військовими країни, яка, на думку росіян і за їх версією, “нє состоялась”, як виявилося, “найвеличніша” імперія не дає собі ради.
Напевне для них лишився один аргумент -лупашити по цивільних, мріючи, що ми зламаємося і погодимося на переговори і поступки.
Але навіть якби хто на таке і пішов, то була б ілюзія, бо імперія – це такий кровожердна нечиста сила, якій постійно потрібні жертви. Чечня, Грузія, Сирія, Україна.
О, Україна – для цієї нечистої сили особливо “смачна”. Який у нас вибір? Отримувати зброю, ППО, і боротися. Рятувати дітей, відіславши подалі від лінії фронту. Не збиратися у зоні ураження великими групами. Вчитися, працювати, кохати, народжувати дітей. І не вірити росіянам, довго-довго, навіть коли імперія зникне.
Це дуже толерантний і коректний пост, якщо що. Усе можна множити тисячу, що я написала.
***
Хтось підкаже, чи були представники ООН в Херсоні, які б фіксували факти геноциду, якого вони з Нью Йорка ніяк не побачать?
***
Я була вдома.
Після 16 місяців вимушеної розлуки.
Я гуляла рідними вулицями, дихала рідним повітрям.
У першу ніч чула як недолюди обстрілювали Житлоселище. А це зовсім недалеко від мого будинку.
Чи повернусь я в Херсон? Однозначно!
Храбан Діана
